— Засунь прапор отут-о, — сказав один.
— Що вони готують? — проказав Лама, вражений. — Великий і жахливий світ. Що то таке на прапорі?
Солдат установив прапор за кілька футів від них, буркнув невдоволено, витяг його знову, порадився з товаришем, який розглядав тінистий прихисток, і повернув прапор назад.
Кім видивлявся на всі очі, його подих різко і коротко проривався поміж зубів. Солдати покрокували геть у сонячних променях.
— Святий чоловіче! — захлинувся він. — Мій гороскоп! Малюнок жерця у пилюці в Амбалі! Згадай, що він сказав. Першими прийдуть два фераші [77] Фераші — хатні слуги, які розстеляють килими та роблять інші дрібні приготування.
і все приготують у темному місці, так, як це завжди на початку видіння.
— Але це не видіння, — заперечив Лама. — Це ілюзія світу, і не більше.
— А за ними йде Бик, Червоний Бик на зеленому полі. Дивися! Це він!
Кім вказав на прапор, який тріпотів у поривах вечірнього леготу за якихось десять футів від них. То був звичайний табірний межовий прапорець; але у полку завжди ретельно ставилися до шиття, тож на прапорці був їхній розпізнавальний знак — Червоний Бик, герб Маверікців. Великий Червоний Бик на зеленому ірландському тлі.
— Я бачу, і тепер я пригадую, — мовив Лама. — Звичайно, це твій бик. І звісно ж ті двоє чоловіків прийшли, щоб усе приготувати.
— Вони воїни — білі солдати. Що сказав жрець? «Знак навпроти Бика — то знак війни та збройних людей». Святий чоловіче, ця річ стосується мого пошуку.
— Правда. Це правда, — Лама пильно дивився на емблему, що рубіново палахкотіла у сутінках. — Жрець в Амбалі сказав, що твій знак — то знак війни.
— Що тепер робити?
— Чекати. Давай почекаємо.
— Зараз навіть пітьма розсіюється, — сказав Кім. Природним чином останні промені призахідного сонця осяяли стовбури дерев і пронизали гай, наповнивши його на кілька хвилин м’яким золотим світлом. Кімові ж це здавалося довершенням пророцтва брахмана з Амбали.
— Цить! Чуєш? — мовив Лама. — Хтось б’є у барабан… далеченько!
Спершу звуки, що долинали в нерухомому повітрі, нагадували пульсування артерії в голові. Незабаром вони стали чіткішими.
— Ах! Музика, — пояснив Кім.
Він уже чув раніше звуки полкового оркестру, але Ламу вони вразили.
У дальньому кінці рівнини з’явилася важка, запилюжена колона. Потім вітер приніс мелодію [78] «…потім вітер приніс мелодію» — солдати співають пісню Едварда Гарігана та Девіда Брема, вперше презентовану публіці в Чікаго у 1875 році, відому під назвою «Маліганська гвардія».
:
Жадаємо розповісти
Про славнії діла,
Як Маліганська гвардія
До порту Слайго йшла!
Ось увірвалася пронизливим голосом дудка:
Гей, рушниці за спиною,
Виступаємо до бою, гей!
З Фенікс-парку в далечінь.
До затоки вирушаєм.
Барабани й дудки грають.
О, як солодко співають,
Поки маршем ми ідем!
Маршем, маршем Маліганська наша гвардія іде!
Це був оркестр Маверікського полку, який грав табірний марш; солдати ішли з обозом. Розгойдана колона хитнулася, вози роз’їхалися вправо-вліво і розсипалися довкола, мов мурашки.
— Та це ж чаклунство! — вигукнув Лама.
Долина враз поцяткувалася наметами, які, здавалось, виростали з возів уже напнутими. Інший гурт чоловіків вдерся до гаю, де вони мовчки розбили величезний намет, — ще вісім або дев’ять вродилися обіч нього, — повитягали горщики, каструлі та клунки, якими притьмом заопікувалася зграя служок-тубільців; і ось манговий гай перетворився на гарно впорядковане містечко.
— Підемо, — сказав Лама, лякливо відступаючи, коли замерехтіли вогні, а білі офіцери, брязкаючи зброєю, почали сходитися до штабного намету.
— Відійди в тінь. Видно тільки те, що освітлюється багаттям, — сказав Кім, все ще пильно дивлячись на прапор. Він ніколи раніше не бачив, як досвідчені вояки звично розбивають табір за тридцять хвилин.
— Дивись! Дивись! Дивись! — заквоктав Лама. — Оно іде жрець.
То шкутильгав у запилюженому чорному вбранні Бенет, англіканський капелан полку. Один із його підопічних зробив кілька грубих зауважень із приводу витривалості капелана. Щоб присоромити його, Бенет прокрокував нарівні з рештою весь день. Чорне вбрання, золотий хрест на грубому ланцюжку, поголене обличчя і м’який крислатий чорний капелюх видали б у ньому священнослужителя будь-де в Індії. Він впав у табірне крісло біля дверей штабного намету і стягнув чоботи. Три або чотири офіцери зібралися навколо нього, підсміювалися і жартували з його подвигу.
Читать дальше