Джозеф Киплинг - Кім

Опівдні вони звернули вбік, щоб поїсти, і їжа була смачна, щедро подана на чистому листі, порядно, подалі від дорожнього пилу. Вони віддали недоїдки якимось жебракам, виконавши таким чином всі вимоги, та сіли на довгий, розкішний перекур. Старенька заслонила фіранки, але любісінько втручалася в розмови, її слуги заперечували та сперечалися з нею, як це роблять слуги по всьому Сході. Вона порівняла прохолоду і соснові схили Кангри і Кулу з пилом і манговими деревами Півдня; вона розказала легенду про якихось старих місцевих богів, шанованих на краю земель її чоловіка; вона смачно вилаяла тютюн, який саме курила, перепаплюжила всіх брахманів і беззастережно обмірковувала появу на світ численних онуків.

Обледащіла процесія вервечкою тьопала по дорозі; стара проспала аж до наступної зупинки. Це був дуже короткий перехід, до заходу сонця залишалася ще година, тож Кім шукав собі розваги.

— От чого не сісти і не відпочити? — кинув один із охоронців. — Тільки чорти та англійці вештаються взад і вперед без причини.

— Ніколи не май діла з дияволом, мавпою чи хлопченям. Жодна людина не знає, що вони учворять далі, — додав його товариш.

Кім зневажливо розвернувся — він не хотів слухати стару історію про те, як диявол грався з хлопчаками, а потім глибоко пошкодував про це, — і ліниво рушив у поле.

Лама пішов слідом. Увесь день щоразу, коли вони минали якийсь потічок, він звертав убік, щоб подивитися, але жодного разу не отримав знаку, що знайшов свою Річку. Провадячи у затишку розумні розмови з жінкою шляхетного походження, приймаючи належну шану і повагу як її духовний наставник, Лама непомітно відволікся від пошуку. Більш того, він був готовий спокійно витрачати роки у своєму прагненні, бо ж був позбавлений нетерплячки білих, а мав натомість глибоку віру.

— Де ти йдеш? — погукав він Кіма.

— Та ніде, просто йду, перехід був маленький, а це все, — Кім змахнув руками довкола, — таке нове для мене.

— Вона, безсумнівно, мудра і прониклива жінка. Але важко медитувати, коли…

— Усі жінки такі, — Кім говорив, як справжнісінький Соломон.

— Перед моїм монастирем був широкий кам’яний майданчик, — пробурмотів Лама, розгортаючи петлю добряче потертої вервиці. — На ньому залишилися сліди моїх ніг, стільки я ходив взад і вперед із цим.

Він клацнув намистинами і почав ревно примовляти «Ом Мані Падме Ом!», вдячний за свіжість, тишу і відсутність пилу.

Кім ліниво ковзав поглядом по рівнині. Його мандрівка не мала особливої мети, він хотів хіба що дослідити кілька хатинок скраю, які видалися йому незвичними.

Вони вийшли на широкий вигін, який здавався червоним і пурпуровим у надвечірньому світлі; посередині пасовиська скупчилися кілька мангових дерев. Кім здивувався, чому в такому чудовому місці немає храму — у цих речах хлопчик метикував, як справдешній жрець. Віддалік по рівнині йшли поряд недалеко один від одного четверо людей. Він пильно придивився до них із-під долоні й запримітив блиск латуні.

— Солдати. Білі вояки! — сказав він. — Давай подивимося.

— Ми завжди зустрічаємо солдатів, коли йдемо з тобою удвох. Але я ще ніколи не бачив білих солдатів.

— Вони не скривдять, хіба коли п’яні. Сховайся за цим деревом.

Кім і Лама поставали у прохолодному затінку за товстими стовбурами манго. Дві маленькі фігурки зупинилися; двоє інших невпевнено вийшли вперед. Як зазвичай, їх вислали з полку на марші наперед — визначити місце для табору. Вони несли п’ятифутові палички з розгорнутими прапорами, і перегукувалися один з одним, розходячись по рівнині.

Нарешті вони важкими кроками увійшли в манговий гай.

— Це десь тут або поблизу будуть офіцерські намети попід деревами, я так розумію, а решта з нас можуть ставати там довкола. А вони вже визначили, де стане обоз, як прийде?

Вони знову крикнули своїм товаришам віддалік, і хрипка відповідь долинула слабко і наспівно.