Джозеф Киплинг - Кім

Отоді Кім, у якого боліла кожна клітинка тіла, голова паморочилася від висоти, ноги були стерті, а пальці на ногах судомило, бо він ними хапався за найменші щілини, радів пройденому за день — як радіє учень школи Святого Ксав’є, вигравши забіг на чверть милі по рівнині, успіхові серед однолітків. Гори зігнали з потом жир від гі та цукру на його тілі; сухе повітря, яким він жадібно дихав на вершинах перевалів, розвинуло і зміцнило йому груди, а крутосхили вибудували нові тверді м’язи на литках і стегнах.

Вони часто міркували про Колесо Життя — а надто відтоді, як, за словами Лами, звільнилися від його видимих спокус. За винятком сірого орла, поміченого здалеку ведмедя, який добував собі личинок і коріння на схилі, і розлюченого плямистого леопарда, який трапився їм за поїданням кози на світанку у тихій долині, та ще яскравих пташок то там, то тут, вони були геть самі — наодинці з вітром і шелесткою сухою травою. Жінки з курних халуп, по дахах яких проходили спускаючись із гір мандрівники, були бридкі та брудні, дружини багатьох чоловіків [180] «…дружини багатьох чоловіків» — поліандрія є поширеним у гірських регіонах Індії явищем. Взуття чоловіка біля дверей хижі слугує повідомленням для інших, що наразі місце зайнято, та й по всьому. , та ще й нездужали на зоб. Чоловіки — як не дроворуби, то землероби — були сумирні й неймовірно простодушні. Але щоб вони не потерпали від нестачі гідного спілкування, доля послала їм чемного лікаря з Дакки, який то наздоганяв, то обганяв, то знову наздоганяв їх по дорозі, розраховуючись за їжу мазями для вола та порадами, як відновити мир між чоловіком і дружиною. Схоже, він знав ці краї так само добре, як і місцеві говірки, й описав Ламі всі землі звідси аж до Ладака й Тибету. Він казав, що будь-якої миті вони можуть повернутися на рівнини. Позатим, для любителя гір дорога донизу може розважити. Те все говорилося не одним духом, а подеколи під час їхніх випадкових зустрічей на камінних токах, коли лікар, спекавшись своїх пацієнтів, курив, а Лама нюхав свій тютюн, поки Кім споглядав дрібних корівок, що паслися на дахах, або линув душею вслід за поглядом до глибоких синіх прогалин між зубцями гірських хребтів.

Траплялися у них і бесіди наодинці у темних лісах, де лікар збирав цілющі трави, а Кім як медик-початківець мусив його супроводжувати.

— Бачите, містере О’Гара, я не знаю, що в біса буду робити, коли знайду цих мисливців, але якщо Ви триматимете у полі зору мою парасольку, яка слугує чудовим штативом для топографічного знімання, я почуватимуся значно краще.

Кім продирався поглядом крізь густі кам’яні хащі скелястих вершин.

— Це не моя країна, знахарю. Я думаю, що легше знайти вошу у ведмежій шкурі.

— Оа, я знаюся на цьому. Гарі-бабу тупцятиме потихеньку, як стара баба. Вони нещодавно були у Ле. Кажуть, що прийшли з Каракорума, з усіма своїми головами, рогами і всім іншим. Я лиш-ше побоююся, що вони відіслали всі свої листи та компрометуючі речі з Ле на російську територію. Звичайно, вони підуть якомога далі на Схід — щоб показати, що вони ніколи не були у князівствах Заходу. Ви знаєте Гори? — він надряпав прутиком по землі. — Дивіться! Вони мали повернутися через Шринагар і Абатабад. От-то їхня найкоротша дорога вниз по річці через Банджі й Астор. Але вони накоїли лиха на Заході. Тож, — він продер риску зліва направо, — вони крокують, і крокують вони геть на Схід до Ле (а там так холодно!) і вниз через Інд до Ганле (я знаю цю дорогу), а потім униз, до Бушагра і долини Чіні. Це з’ясовується методом виключення або шляхом опитування місцевих мешканців, яких я так добре лікую. Наші друзяки тут довгенько бавилися і справили враження. Тож про них добре знають задалеко звідси. От побачите — я впіймаю їх десь у долині Чіні. Будь ласка, пильнуйте парасольку!

Вона вигойдувалася, як великий дзвіночок на вітрі, по долинах і гірських схилах, а в належний час Лама і Кім, керований компасом, наздоганяли десь надвечір лікаря, що торгував по дорозі мазями і присипками.

— Ми прийшли отією і тією дорогою, — недбало показував пальцем назад на гірські хребти Лама, а парасолько тим часом розсипався у компліментах.

У холодному місячному світлі вони йшли по снігу, Лама добродушно кпинив із Кіма, який брьохався по коліна в снігу, як бактрійський верблюд, із тих, вирощених серед снігів, волохатих, які інколи приходили до Кашмірського караван-сараю. Вони пробралися через пухкі сніги і притрушені порошею глинисті сланці та прибилися, рятуючись від бурі, до табору тибетців, які квапливо гнали донизу своїх дрібних овечок, нав’ючивши кожну мішком бури. Вони вийшли на порослі травою схили, місцями поплямовані снігом, і через ліс знову дісталися трави. Усі їхні марші ніяк не позначалися на Кедарнатху і Бадрінатху і лише через кілька днів подорожі Кім, зійшовши на яку-небудь купину, десять тисяч футів заввишки, міг бачити, як якийсь еполет чи ріг одного чи іншого гірського владики ледь-ледь змінив обриси.