Джозеф Киплинг - Кім

Там була і випічка, і солодощі, і холодна дичина, розварена на шматочки з рисом і чорносливом — Кім мав тягти ношу доброго мула.

— Я тепер стара і безпомічна, — мовила вона, — ніхто мене не любить, ніхто не шанує — але мало хто може до мене дорівнятися, коли я прикличу богів і візьмуся до своїх казанків на кухні. Приходьте ще, о доброзичливці. Святий чоловіче і ти, учню, приходьте знову. Кімната для вас завжди готова і завжди вам тут раді… Наглядай за своїм учнем — щоб жінки геть відверто за ним не ганялися. Я знаю жінок із Кулу. Пильнуй, чело, а то він знову від тебе втече, лиш занюхає свої Гори… Гай-гай! Не нахиляй мішок із рисом… Благослови цю оселю, святий чоловіче, і прости твою нерозумну служку.

Вона втерла червоні старечі очі краєчком завіси і гортанно заквоктала.

— Жінки балакучі, — нарешті промовив Лама, — але це їхня жіноча недуга. Я дав їй амулет. Вона стоїть на Колесі і цілковито віддана видовищам цього життя, але тим не менш, чело, вона доброчесна, щира, гостинна, має велике і ревне серце. Хто скаже, що вона не набуває заслуги?

— Не я, святий чоловіче, — сказав Кім, поправляючи на плечах щедру провізію. — Подумки, позаду моїх очей, я намагався уявити собі жінку, цілковиту вільну від Колеса — без пожадань, без учинків, так, начебто монахиню.

— І що, бісеня? — Лама ледь уголос не засміявся.

— Я не можу такого уявити.

— І я не можу. Але у неї багато, багато мільйонів життів попереду. Можливо, в кожному з них вона набиратиметься потроху мудрості.

— А вона не забуде на цьому шляху, як тушкувати печеню з шафраном?

— Твої думки обсіли недостойні речі. Але вона вправна. Я почуваюся цілковито посвіжілим. Коли ми дійдемо до гірських схилів, я буду ще дужчим. Правий був знахар, коли казав мені цього ранку, що подих гірських снігів здуває з чоловіка двадцять років життя. Ми піднімемося в Гори, на висоту, туди, де шумлять снігові струмки верховіття дерев — ненадовго. Знахар сказав, що ми можемо у будь-який час повернутися в долину, де будемо лиш на краєчку цих чудових місць. Знахар сповнений знань, але він не пишається тим. Поки ти говорив із сагибою, я йому розповів про невелике запаморочення, яке відчуваю вночі на потилиці, і він сказав, що воно виникло через надмірну спеку і прохолодне повітря зцілить його. Трохи поміркувавши, я здивувався, як сам не подумав про такий простий засіб.

— Ти йому розказав про свій Пошук? — трохи ревниво поцікавився Кім. Він волів би власними розмовами впливати на Ламу, а не хитрощами Гарі-бабу.

— Аякже. Я розповів йому про свій сон і про те, як набув заслуги, посприявши твоєму навчанню мудрості.

— Ти йому казав, що я сагиб?

— А нащо? Я ж тобі казав багато разів, що ми — просто дві душі у пошуках визволення. Він сказав, і тут якраз до речі, що Річка Зцілення постане саме так, як мені снилося — якщо буде треба, вона вирине у мене з-під ніг. Бач, я знайшов Шлях, який звільнить мене від Колеса, то хіба мені треба перейматися шляхами між простих полів на землі, котрі суть ілюзія? Це не має сенсу. У мене є мої сни, які повторюються щоночі, у мене є джатака, і в мене є ти, Друже Усього Світу. У твоєму гороскопі було сказано — а я про це не забув — що Червоний Бик на зеленому полі приведе тебе до почесті. Хто, як не я, бачив, що здійснилося це пророцтво? Авжеж, я був інструментом тому. А ти мені знайдеш мою Річку і станеш інструментом навзаєм. Пошук досягне мети!

Він звернув своє жовте, як слонова кістка, лице, спокійне та незворушне, у напрямку Гір, які його вабили, і довга його тінь стелилася далеко вперед по дорожній пилюці.

Вони перетнули хребет Сівалік і напівтропічний Дун, залишили позаду Масурі і прямували на північ вузькими гірськими дорогами. День за днем вони глибше проникали у скелясте громаддя, і день за днем Кім спостерігав, як до Лами повертається сила дужого чоловіка. Серед терас Дуна він спирався на хлопцеве плече, готовий будь-коли перепочити при дорозі. На початку підйому до Масурі, біля підніжжя, він підібрався, наче старий мисливець, побачивши добре знайомий берег, і замість того, щоб змучено похилитися, міцніше обгорнувся полами одягу, вдихнув обома легенями діамантового повітря і рушив так, як ходять лиш горяни. Кім, народжений і виплеканий на рівнині, зачудовано пітнів і хекав слідом.