Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

Тредльс підвівся з крісла і з тріумфальною посмішкою поклав руку на згадане вже простирадло.

— А проте ми вже поклали певний початок нашому господарству. Так, так, ми вже почали! Ми мусимо посуватися поступово, але ми вже почали! Ось, — гордо й обережно зняв він простирадло, — два зразки меблів. Оцей горщик для квітів та підставку вона купила сама. Ви ставите це на вікно у вітальні, — сказав Тредльс, відступаючи трохи назад, щоб захоплено оглянути це надбання, — вміщуєте сюди рослину і... ось воно! Цей круглий столик з мармуровою покришкою (два фути десять дюймів в діаметрі) — це я купив. Ви хочете покласти книжки, або хтось приходить побачитися з вами чи з вашою дружиною, треба поставити йому кудись чашку чаю... і — ось воно! Це чудовий зразок майстерності — міцний, як скеля.

Я схвалив їхній вибір, а Тредльс знову дбайливо вкрив свої меблі простирадлом.

— Це ще не всі меблі, — провадив він далі, — але це вже щось. Найбільше турбують мене скатертини, подушки і подібні речі. Потім усякі металеві предмети — свічники, жаровні тощо. Це все потрібне і коштовне. А проте — «чекай і сподівайся». І запевняю тебе, що вона наймиліша дівчина.

— Я цілком певний цього, — сказав я.

— Тим часом, — сказав Тредльс, знову сідаючи в крісло, — треба мені вже кінчати базікати про себе. І скажу тобі, що посуваюсь я вперед непогано. Я небагато заробляю, але й витрачаю небагато. Я тут на пансіоні в однієї сім'ї, що живе внизу. Це дуже приємні люди. І містер, і місіс Мікоубер побували по світах, вони чудові співрозмовники.

— Любий мій Тредльсе! — схопився я. — Що ти таке кажеш?

Тредльс глянув на мене, ніби дивуючись, що це я кажу.

— Містер і місіс Мікоубер, — повторив я. — Та я ж з ними дуже близько знайомий!

Тут хтось двічі постукав у двері. З давнього досвіду життя на Віндзорському валу знав я, що тільки містер Мікоубер може так стукати. Не лишалося більше жодних сумнівів — то були мої давні друзі. Я благав Тредльса, щоб він запросив свого господаря піднятися до кімнати. Так Тредльс і зробив, перехилившись через поруччя, і містер Мікоубер, такий самий, як колись, — його штани, його ціпок, його комірець, його монокль, усе таке, як завжди, — з елегантним і жвавим виглядом увійшов до кімнати.

— Прошу пробачення, містере Тредльс, — сказав містер Мікоубер з таким самим виказом, уриваючи пісеньку. — Я не був попереджений, що в вашій оселі є певний індивідуум, чужий у цій місцевості.

Містер Мікоубер злегка вклонився мені і поправив свій комірець.

— Як почуваєтеся, містере Мікоубер? — спитав я.

— Сер, — відповів містер Мікоубер, — дуже вдячний вам. Я перебуваю in statu quo [18] In statu quo — латинський вислів, що означає «в незмінному стані». .

— А місіс Мікоубер? — вів я далі.

— Сер, — відповів містер Мікоубер, — вона також, хвалити бога, in statu quo.

— А ваші діти, містере Мікоубер?

— Сер, — сказав містер Мікоубер, — радий відповісти вам, що вони також перебувають у доброму стані здоров'я.

Під час усієї цієї розмови містер Мікоубер не впізнавав мене, хоч і стояв прямо переді мною. Але побачивши мою усмішку, він уважніше придивився до мого обличчя, відступив і скрикнув:

— Чи це можливо? Я знову маю приємність тішити свій зір виглядом Копперфілда?

Палко потиснув він мені обидві руки.

— О небо, містере Тредльс! — сказав містер Мікоубер. — Хто б міг подумати, що ви знайомі з другом моєї юності, товаришем моїх давноминулих днів! Люба моя, — загукав він, перехилившись через поруччя, до місіс Мікоубер (тим часом Тредльс не без підстав дивувався, як це я — товариш юності містера Мікоубера). — У квартирі містера Тредльса є джентльмен, якого він хоче відрекомендувати тобі, люба моя!

Містер Мікоубер повернувся до нас і знову потиснув мені руку.

— А як живе наш милий друг доктор Стронг? — розпитував містер Мікоубер. — І всі наші в Кентербері?

— Я від них дістаю тільки добрі звістки, — відповів я.

— Дуже радий почути це, — сказав містер Мікоубер. — Саме в Кентербері ми востаннє зустрілися. Під тінню, фігурально висловлюючись, цієї релігійної святині, яку обезсмертив Чосер [19] Джеффрі Чосер — славетний англійський поет XIV сторіччя. , яка здавна була притулком паломників з найвіддаленіших кутків... коротко кажучи, — додав містер Мікоубер, — поруч із собором.

Я підтвердив це. Містер Мікоубер продовжував свою мову з властивою йому легкістю; але з обличчя його видно було, що він надає чимало уваги звукам у сусідній кімнаті, які доводили, що місіс Мікоубер миє руки і поспішно відкриває і закриває важкі шухляди.