Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

То був маленький світловолосий джентльмен у бездоганних черевиках і найжорсткішій з усіх білій краватці та комірі. Він був застебнутий на всі ґудзики, і, мабуть, чимало клопоту завдавали йому дбайливо завиті бакенбарди. Золотий ланцюжок його годинника був такий масивний, що я раптом уявив, ніби витягати його треба здоровенною золотою рукою, яка часто буває виставлена в ювелірних крамницях. Весь він був такий накрохмалений, що ледве спромігся зігнутись, а щоб переглядати папери на столі, мусив підстрибувати всім тілом зі стільця, мов балаганний Петрушка.

Бабуся відрекомендувала мене, і він прийняв мене якнайчемніше. Сівши, він заговорив:

— Отже, містере Копперфілд, ви збираєтеся долучитися до нашої професії? Я кілька днів тому випадково зауважив, коли мав приємність розмовляти з міс Тротвуд, — він знову, як Петрушка, вклонився всім тілом, — що тут є вільне місце. Міс Тротвуд була така ласкава зазначити, що вона має онука, за якого дуже піклується і якого хоче влаштувати на пристойну посаду. Оцього внука, очевидно, я маю тепер приємність... — Петрушка знову підскочив.

Я вклонився на знак згоди і відповів, що бабуся мені говорила про цю посаду, і що я нічого не маю проти. Мені навіть це до вподоби, і я негайно згодився на її пропозицію. Проте я не можу вирішити остаточно, аж поки не обізнаюся краще з цією справою. І хоч це майже порожня формальність, а все ж, на мою думку, треба дати мені змогу пересвідчитися, чи підходить мені ця спеціальність, і тільки тоді я зможу взяти на себе тверді зобов'язання.

— О, безперечно! — відгукнувся містер Спенлоу. — Наша фірма... ми зав­жди пропонуємо один випробувальний місяць. Я особисто був би щасливий запропонувати два місяці... три… невизначений період, нарешті... але в мене є компаньйон, містер Джоркiнс.

— А вступний внесок, сер, — зауважив я, — становить тисячу фунтів стерлінгів.

— А вступний внесок, в тому числі гербові збори, становить тисячу фунтів стерлінгів, — підтвердив містер Спенлоу. — Як я вже зазначив у розмові з міс Тротвуд, мене не спонукають жодні корисливі міркування; запевняю вас, небагато є людей менше корисливих, ніж я; але містер Джоркiнс має свій погляд на ці речі, а я мушу поважати погляд містера Джоркінса. Містер Джоркiнс вважає, що тисяча фунтів — занадто мало, коротко кажучи.

— Гадаю, сер, — сказав я, все ще бажаючи заощадити гроші моєї бабусі, — тут нема такого звичаю, щоб молодший клерк [16] Молодший клерк — «articled clerc» — практикант в юридичній установі Англії, який замість платні отримує можливість навчатися юридичній професії високого рангу. , якщо він виявиться особливо корисним і цілком опанує свою професію, — мимоволі я почервонів, бо слова ці звучали дещо самовпевнено, — гадаю, нема звичаю через деякий час надавати йому певну...

Містер Спенлоу з превеликим зусиллям витяг свою голову з тугого комірця рівно настільки, щоб мати змогу похитати нею, і відповів, перехопивши моє слово «платню»:

— Ні! Не можу сказати, які були б мої особисті міркування про це, містере Копперфілд, коли б я не був зв'язаний по руках і ногах. Містер Джоркінс — людина непохитна!

Мене зовсім налякав цей жахливий Джоркінс. Але згодом я пересвідчився, що це був лагідний чоловік флегматичного темпераменту, і обов'язок його полягав у тому, щоб триматися десь позаду і завжди відігравати роль найупертішого і найбезжальнішого з людей. Якщо клерк бажав підвищення своєї платні, містер Джоркінс не хотів і слухати такої пропозиції. Якщо клієнт затримував розплату за рахунком, містер Джоркiнс наполягав на негайній сплаті; і хоч які болючі могли бути (і зав­жди були) такі речі для почуттів містера Спенлоу, але містер Джоркiнс був невблаганний. Серце і руки доброго янгола Спенлоу були б зав­жди розкриті, якби не страшний демон Джоркiнс. Коли я став дорослий, то, здається, мав справу ще з кількома підприємствами, які працювали за принципом Спенлоу і Джоркінса.

Було ухвалено, що я почну свій випробувальний місяць, коли тільки захочу, і що бабусі моїй не треба ні лишатись у місті, ні повертатися після цього строку, бо всі статті угоди, предметом якої був я, можна було легко надіслати їй додому на підпис. Коли ми домовилися, містер Спенлоу запропонував повести мене до суду і ознайомити з цим місцем. Я нетерпляче чекав на це, і ми вийшли, залишивши мою бабусю саму; вона-бо, як сама казала, не мала довіри до таких місць і, здається, вважала всі суди якимись пороховими заводами, які можуть щохвилини вибухнути.