Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Він спокусив одну молоду дівчину, яку потайки тримав у маленькому помешканні передмістя Сен-Медар. Він поспішив до неї, щоб сказати їй наступне:

— Нас викрито, моя дитино, і нам немає рятунку; не мине й тижня, як тебе кинуть у в'язницю, а що зо мною буде — я й сам не знаю. Але не поможе нам ні розпач, ні голосіння, тому опануй себе і послухай мене. Роби так, як я тобі скажу, тільки слухай уважно, а решту я беру на себе. Завтра я виїду на село. Під час моєї вїдсутности піди і знайди двох ченців, імена яких я тобі назву (і він дав їй імена двох комісарів). Попроси їх згоди вислухати тебе без свідків. Лишившися насамоті з ними, впади перед ними на коліна і благай у них допомоги, благай справедливости, благай посередництва перед генералом ордену, у якого, як ти це знаєш, їхнє слово багато важить; плач, голоси, рви на собі волосся; і плачучи, голосячи, рвучи на собі волосся, розкажи їм усю нашу історію, і то розкажи так, щоб викликати в них якнайбільше співчуття до тебе й обурення проти мене...

— Як то, мій пане, щоб я їм розповіла...

— Так, маєш їм оповісти, хто ти є, кому належиш, розкажи, що я спокусив тебе при оповіді, вирвав тебе з рук твоїх батьків і заховав у цьому домі, де ти живеш. Скажи їм, що я, збезчестивши тебе і спокусивши на злочин, залишив тебе в безвиході; скажи, що не знаєш тепер, як тобі бути.

— Але, отче...

— Виконуй те, що я тобі наказав і наказуватиму далі, інакше загибель тобі і мені. Ці два ченці будуть співчувати тобі, обіцятимуть свою допомогу і проситимуть другої зустрічі з тобою, на яку ти й маєш погодитися. Вони цікавитимуться подробицями про тебе й про твоїх батьків, і тому, що ти говоритимеш їм чисту правду, вони не матимуть жодного недовір'я до тебе. По цій першій і наступній зустрічі я скажу тобі, що маєш робити при третій.

Усе відбулося так, як Гюдсон собі намислив. Він виїхав у другий раз. Два комісари повідомили про це молоду дівчину, і вона прийшла вдруге до манастиря. Вони попросили її розповісти ще раз історію свого нещастя. Тим часом як вона розповідала одному з них, другий занотовував на писальній дощечці. Вони зідхали над її долею, розповіли їй про розпач її батьків, очевидно, зовсім зрозумілий, і гарантували їй особисту безпеку і невідкладну помсту на її спокусникові; але все це при умові, що вона підпише власноручно свої свідчення. Ця пропозиція ніби викликала спочатку її опір; вони наполягали, і вона погодилася. Лишилося тільки визначити день, годину й місце, де мав бути укладений цей акт, який вимагав часу і певного місця.

— Тут, де ми тепер, це неможливе. Як пріор повернеться і побачить мене... У мене, я не наважилася б вас запрошувати...

На цьому дівчина й комісари закінчили розмову, домовившися ближчим часом знайти спосіб подолати труднощі.

Того ж таки дня Гюдсон був поінформований про все, що відбулося, і почував себе без міри щасливим: бо бачив уже свою перемогу. Він покаже тим жовторотим, з ким вони мають справу.

— Візьми перо, — сказав він молодій дівчині, — і признач їм побачення в тому місці, яке я тобі вкажу. Я певен, що вони не заперечуватимуть проти нього. Це порядний дім, і жінка, що в ньому живе, користується серед сусідів і мешканців найкращою репутацією.

Тим часом це була жінка з тих потайних інтриганок, які удають з себе побожних, пролазять у кращі доми, говорять тихим, щирим і лагідним голосом, щоб здобути довір'я матерів і дівчат, а потім зводити їх на шлях розпусти. Саме її потребував Гюдсон для свого діла: вона була його зводницею. Відкрив він їй свою таємницю чи ні, цього вже я не знаю.

І дійсно, обидва посланці генерала ордену погодилися на це місце зустрічі. На призначений час вони й дівчина з'явилися в названому домі. Інтриганка на той час зійшла з дому. Та щойно почали записувати свідчення до протоколу, як у домі зчинився великий галас.

— Панове, чого вам треба?

— Ми до пані Сімйон. — (Це було ім'я інтриґанки).

— Це її дім.

Почали сильно бити в двері.

— Панове, — спитала молода дівчина ченців, — що маю робити, відповідати?

— Відповідайте.

— Відчинити?

— Відчиніть...

Той, що прийшов, був комісар поліції, з яким Гюдсон утримував таємні зв'язки, бож він з усіма знався. Він оповів йому про свою скруту і продиктував, що має робити комісар.

— Ого-го! — вигукнув комісар, вступивши до хати. — Два ченці насамоті з молодою дівчиною! А вона гарненька!

Дівчина була так непристойно одягнена, що не могло бути жодної помилки щодо її суспільного стану, як і щодо причини її зустрічі з двома ченцями, з яких старшому не було й тридцяти років. Вони запевняли, що невинні. Комісар іронічно посміхався, гладячи рукою підборіддя молодої дівчини, що благально впала перед ним на коліна.