Лев Толстой - Війна і мир 1-2

— Але ж не можна чекати, князю, в ці хвилини. Pensez, il у va du salut de son âme… Ahl c'est terrible, les devoirs d'un chrétien… [144] — Подумайте, йдеться про спасіння його душі… Ой, це жах, обов'язок християнина… .

З внутрішніх кімнат відчинилися двері, і вийшла одна з княжен, графових небог, з понурим і холодним обличчям і разючо-невідповідною до ніг довгою талією.

Князь Василь обернувся до неї.

— Ну, як він?

— Все так само. І як ви хочете, цей галас… — сказала княжна, оглядаючи Анну Михайлівну, як незнайому.

— Ah, chère, je ne vous reconnaissais pas [145] — Ой, люба, я вас і не впізнала, , — щаслива усміхаючись, сказала Анна Михайлівна, легкою інохіддю підходячи до графової небоги. — Je viens d'arriver et je suis à vous pour vous aider à soigner mon oncle . J'imagine, combien vous avez souffert [146] — Я приїхала допомагати вам доглядати дядечка. Уявляю, як ви намучилися, , — додала вона, співчутливо пускаючи очі під лоб.

Княжна нічого не відповіла, навіть не усміхнулася й зараз же вийшла. Анна Михайлівна зняла рукавички і в завойованій позиції вмостилася в кріслі, запросивши князя Василя сісти біля неї.

— Борисе! — сказала вона до сина й усміхнулася, — я пройду до графа, до дядя, а ти піди до П'єра, mon ami, поки що, та не забудь передати йому запрошення від Ростових. Вони кличуть його обідати. Я думаю, він не поїде? — звернулася вона до князя.

— Навпаки, — сказав князь, настрій якого явно зіпсувався. — Je serais très content si vous me débarrassez de ce jeune homme… [147] — Я був би дуже радий, якби ви звільнили мене від цього молодика… . Сидить тут. Граф ні разу не спитав про нього.

Він знизав плечима. Офіціант повів молодика вниз і вгору другими сходами до Петра Кириловича.

П'єр так і не встиг вибрати собі кар'єри в Петербурзі і, справді, був висланий у Москву за бешкетування. Історія, яку розповідали у графа Ростова, була правдива. П'єр брав участь у зв'язуванні квартального з ведмедем. Він приїхав кілька днів тому і зупинився, як завжди, в домі свого батька. Хоч він і передбачав, що історія його вже відома в Москві і що дами, які оточують його батька, завжди недоброзичливі до нього, скористаються з цієї нагоди, щоб роздратувати графа, — він, проте, в день приїзду пішов на батькову половину. Ввійшовши до вітальні, де звичайно перебували княжни, він привітався з дамами, що сиділи за п'яльцями і за книгою, яку вголос читала одна з них. Їх було три. Старша, охайна, з довгою талією, строга дівиця, та сама, що виходила до Анни Михайлівни, читала; молодші, обидві рум'яні й гарненькі, неоднакові лише тим, що в однієї була родимка над губою, яка дуже красила її, вишивали в п'яльцях. П'єра зустріли, як мерця або зачумленого. Старша княжна перестала читати й мовчки подивилася на нього зляканими очима; молодша, без родимки, прибрала точно такого ж виразу; найменша, з родимкою, веселої і смішливої вдачі, нагнулася до п'ялець, щоб приховати усмішку, викликану, певне, сценою, яка мала відбутися і кумедність якої вона передбачала. Вона притягнула вниз шерстинку й нагнулася, ніби розбираючи узори і ледве стримуючись від сміху.

— Bonjour, ma cousine, — сказав П'єр. — Vous ne me reconnai-sez pas? [148] — Здрастуйте, кузино. Ви мене не впізнаєте?

— Я занадто добре впізнаю вас, занадто добре.

— Як здоров'я графа? Можу я бачити його? — спитав П'єр ніяково, як завжди, але не бентежачись.

— Граф страждає і фізично й морально, і, здається, ви подбали про те, щоб завдати йому якнайбільше моральних страждань.

— Можу я бачити графа? — повторив П'єр.

— Гм!.. Якщо ви хочете вбити його, зовсім убити, то можете бачити. Ольго, піди подивись, чи готовий бульйон для дядечка, скоро час, — додала вона, показуючи цим П'єру, що вони заклопотані й заклопотані заспокоюванням його батька, тимчасом як він, очевидно, заклопотаний лише розстроюванням.

Ольга вийшла. П'єр постояв, подивився на сестер і, вклонившись, сказав:

— То я піду до себе. Коли можна буде, ви мені скажіть.

Він вийшов, і дзвінкий, але неголосний сміх сестри з родимкою пролунав за ним.

Другого дня приїхав князь Василь і зупинився у графовому домі. Він покликав до себе П'єра і сказав йому:

— Mon cher, si vous vous conduisez ici, comme à Pétersbourg, vous finirez très mal; c'est tout ce que je vous dis [149] — Голубе, якщо ви будете поводитися тут, як у Петербурзі, ви закінчите дуже погано; це так. . Граф дуже, дуже хворий: тобі зовсім не треба його бачити.

Відтоді П'єра не турбували, і він цілий день проводив сам один нагорі, в своїй кімнаті.

У той час, як Борис увійшов до нього, П'єр ходив по своїй кімнаті, зрідка зупиняючись у кутках, роблячи погрозливі жести до стіни, наче простромлюючи невидимого ворога шпагою, і строго поглядаючи поверх окулярів; потім знову починав свою прогулянку, вимовляючи неясні слова, знизуючи плечима й розводячи руками.