Кутузов, не відповідаючи йому, одвернувся, і погляд його ненароком натрапив на князя Андрія, який стояв біля нього. Побачивши Волконського, Кутузов зробив лагіднішим злий і в'їдливий вираз погляду, ніби розуміючи, що його ад'ютант не був винний у тому, що робилося. І не відповідаючи австрійському ад'ютантові, він звернувся до Волконського:
— Allez voir, mon cher, si la troisième division a dépassé le village. Dltes-lui de s'arrêter et d'attendre mes ordres [377].
Тільки-но князь Андрій від'їхав, він зупинив його.
— Et demangez-Iui, si les tirailleurs sont postés, — додав він. — Ce qu'ils font, ce qu'ils font! [378]— промовив він сам до себе, все не відповідаючи австрійцеві.
Князь Андрій помчав викопувати доручення.
Обігнавши всі передні батальйони, він зупинив третю дивізію і переконався, що справді попереду наших колон не було стрілецького цепу. Полковий командир переднього полку був дуже здивований з переданого йому від головнокомандуючого наказу розсипати стрільців. Полковий командир стояв тут, цілком певний того, що попереду його є ще війська і що ворог не може бути ближче як за десять верст. Справді, спереду нічого не було видно, крім пустинної місцевості, що спадала вперед, встеленої густим туманом. Наказавши від імені головнокомандуючого виконати упущене, князь Андрій помчав назад. Кутузов стояв усе на тому ж місці і, по-старечому опустившись на сідлі своїм гладким тілом, важко позіхав, заплющивши очі. Війська вже не рухались, а стояли рушниці до ноги.
— Добре, добре, — промовив він до князя Андрія і звернувся до генерала, який з годинником у руках казав, що час би рушати, бо всі колони з лівого флангу вже спустилися.
— Ще встигнемо, ваше превосходительство, — крізь позіхи промовив Кутузов. — Встигнемо! — повторив він.
У цей час позад Кутузова вдалині залунав гомін вітання полків, і голоси ці стали швидко наближатися по всьому протягу розтягненої лінії наступаючих російських колон. Видно було, що той, з ким здоровалися, їхав швидко. Коли закричали солдати того полку, перед яким стояв Кутузов, він од'їхав трохи вбік і, скривившись, оглянувся. Дорогою з Працена їхав ніби ескадрон різнобарвних вершників. Два з них широким галопом їхали поруч попереду решти Один був у чорному мундирі з білим султаном, на рижому енглізованому коні, другий у білому мундирі, на вороному коні. Це були два імператори з почтом. Кутузов, з афектацією служаки, який перебуває в строю, скомандував «струнко» військам, що стояли, і, салютуючи, під'їхав до імператора. Вся його постать і манера відразу змінилися. Він прибрав вигляду підначальної людини, яка не розмірковує. Він з афектацією шани, що, очевидно, неприємно вразила імператора Олександра, під'їхав і відсалютував йому.
Неприємне враження, лише як залишки туману на ясному небі, майнуло по молодому і щасливому обличчю імператора і зникло. Він був після недуги трохи марніший цього дня, ніж на Ольмюцькому полі, де його вперше за кордоном бачив Волконський; але те саме чарівне поєднання величності й лагідності було в його чудових сірих очах, і на тонких губах та сама можливість різноманітних виразів і переважаючий вираз благодушної невинної молодості.
На ольмюцькому огляді він був величніший, тут він був веселіший і енергійніший. Він трохи розрум'янився, прогалопувавши ці три версти, і, зупинивши коня, полегшено зітхнув і оглянувся на такі ж Молоді, такі ж збуджені, як і його, обличчя свого почту. Чарторижський і Новосильцев, і князь Волконський, і Строганов, і інші, всі розкішно одягнені, веселі, молоді люди, на прегарних, виплеканих, свіжих, тільки трохи спітнілих конях, перемовляючись і усміхаючись, зупинилися позад государя Імператор Франц, рум'яний, довголиций молодий чоловік, надзвичайно рівно сидів на красивому вороному жеребці і заклопотано й неквапливо оглядався круг себе. Він підкликав одного з своїх білих ад'ютантів і спитав щось. «Мабуть, о котрій годині вони виїхали», — подумав князь Андрій, спостерігаючи свого давнього Знайомого, з усмішкою, якої він не міг стримати, згадуючи свою аудієнцію. В почті імператорів були дібрані молодці-ординарці, росіяни й австрійці, гвардійських та армійських полків. Між ними берейтори вели в гаптованих попонах красивих запасних царських коней.
Неначе крізь розчинене вікно раптом повіяло свіжим польовим повітрям у душну кімнату, так повіяло на невеселий кутузовський штаб молодістю, енергією і певністю успіху від цієї блискучої молоді.
— Чому ж ви не починаєте, Михайле Ларіоновичу? — квапливо звернувся імператор Олександр до Кутузова, в той самий Час чемно глянувши на імператора Франца.
Читать дальше