Лев Толстой - Війна і мир 1-2

Сьогодні був для нього урочистий день — річниця його коронування. Перед ранком він задрімав на кілька годин і, здоровий, веселий, свіжий, у тому щасливому настрої, в якому все здається можливим і все вдається, сів на коня і виїхав у поле. Він стояв нерухомо, дивлячись на висоти, що виднілися з-за туману, і на холодному обличчі його був той особливий відтінок самовпевненого, заслуженого щастя, що буває на обличчі закоханого і щасливого хлопця. Маршали стояли позад нього і не сміли відвертати його уваги. Він дивився то на Праценські висоти, то на сонце, що випливало з туману.

Коли сонце зовсім вийшло з туману і сліпучим блиском бризнуло по полях і по туманові (неначе він тільки чекав цього для початку бою), він зняв рукавичку з красивої білої руки, зробив нею знак маршалам і дав наказ починати бій. Маршали, в супроводі ад'ютантів, помчали в різні боки, і через кілька хвилин швидко рушили головні сили французької армії до тих Праценських висот, що все більше й більше очищалися російськими військами, які спускалися ліворуч в улоговину.

О восьмій годині Кутузов верхи виїхав до Праца, попереду четвертої колони Милорадовича, тієї, яка повинна була зайняти місця колон Пржебишевського і Ланжерона, що спустилися вже вниз. Він привітався з людьми переднього полку і дав наказ рушати, показуючи тим, що він сам мав намір вести цю колону. Виїхавши до села Прац, він зупинився. Князь Андрій, серед дуже багатьох осіб, що становили почет головнокомандуючого стояв позад нього. Князь Андрій почував себе схвильованим, роздратованим і разом з тим стримано спокійним, як завжди буває при настанні давно бажаної хвилини. Він твердо був упевнений, що сьогодні був день його Тулона чи його Аркольського мосту. Як це станеться, він не знав, але він твердо був упевнений, що це буде. Місцевість і положення наших військ були йому відомі, наскільки вони могли бути відомі кому-небудь з нашої армії. Про свій власний стратегічний план, який, очевидно, тепер нічого було й думати здійснити, він забув. Тепер, уже входячи; у план Вейротера, князь Андрій обдумував несподіванки, що могли трапитись, і вносив у план нові деталі, такі, в яких могли б стати потрібними його кмітливість і рішучість.

Ліворуч унизу, в тумані, чутно було перестрілку між невидними військами. Там, здавалося князеві Андрію, зосередиться бій, там зустрінеться перепона і «туди-ось мене буде послано, — думав він, — з бригадою чи дивізією, там-ось із прапором у руці я піду вперед і зламаю все, що буде передо мною».

Князь Андрій не міг байдуже дивитися на знамена батальйонів. Коли їх несли повз нього, йому все думалось: може, це той самий прапор, з яким мені доведеться йти попереду військ.

Нічний туман на ранок залишив на висотах тільки іній, що переходив у росу, а в улоговинах туман розстилався молочно-білим морем. Нічого не було видно в тій улоговині ліворуч, куди спустилися наші війська і звідки долітали звуки стрілянини. Над висотами було темне ясне небо, і праворуч — величезна куля сонця. Попереду, далеко, на тому березі туманного моря, виднілися, виступаючи, лісисті горби, на яких повинна була бути ворожа армія, і виднілося щось. Праворуч вступала у смугу туману гвардія, вона звучала тупотом та колесами і зрідка блискала багнетами; ліворуч, за селом, такі ж маси кавалерії підходили і зникали в морі туману. Попереду й позаду ішла піхота. Головнокомандуючий стояв на виїзді села, пропускаючи повз себе війська. Кутузов цього ранку здавався змореним і дразливим. Йдучи повз нього, піхота зупинилася без наказу, очевидно тому, що спереду що-небудь затримало її.

— Та скажіть же, нарешті, щоб шикувалися в батальйонні колони і йшли в обхід села, — сердито сказав Кутузов до генерала, який під'їхав. — Як же ви не зрозумієте, ваше превосходительство, шановний добродію, що розтягтися по цьому дефілею сільської вулиці не можна, коли ми йдемо проти ворога.

— Я гадав построїтися за селом, ваше високопревосходительство, — відповів генерал.

Кутузов уїдливо засміявся.

— Гарні ви будете, розгортаючи фронт перед самим ворогом. Дуже гарні!

— Ворог ще далеко, ваше високопревосходительство. За диспозицією…

— Диспозиція! — уїдливо крикнув Кутузов. — А це вам хто сказав?.. Робіть те, що вам наказують.

— Слухаю.

— Mon cher, — сказав пошепки до князя Андрія Несвицький, — le vieux est d'une humeur de chien [376].

До Кутузова під'їхав австрійський офіцер з зеленим плюмажем на капелюсі, в білому мундирі, і спитав від імені імператора: чи виступила в бій четверта колона.