Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Їх було двоє. Один — офіцер, високий, бравий і гарний мужчина, другий — очевидно, солдат або денщик, приземкуватий, худий засмаглий чоловік з запалими щоками і з тупим виразом обличчя. Офіцер, спираючись на ціпок і накульгуючи, йшов попереду. Зробивши кілька кроків, офіцер зупинився, ніби вирішивши сам з собою, що квартира ця гарна; він обернувся назад до солдатів, які стояли в дверях, і голосно, по-начальницькому крикнув до них, щоб вони вводили коней. Закінчивши цю справу, офіцер бравим жестом, високо піднявши лікоть руки, розгладив вуса і доторкнувся рукою до капелюха.

— Bonjour, la compagnie! [236]— весело промовив він, усміхаючись і оглядаючись круг себе.

Ніхто нічого не відповів.

— Vous êtes le bourgeois? [237]— звернувся офіцер до Гарасима.

Гарасим злякано-запитливо дивився на офіцера.

— Quartire, quartire, logement, — сказав офіцер, згори вниз, із поблажливою і добродушною усмішкою дивлячись на маленького чоловіка. — Les Français sont de bons enfants. Que diable! Voyons! Ne nous fâchons pas, mon vieux [238], — додав він, поплескуючи по плечу зляканого й мовчазного Гарасима.

— A ça! Dites done, on ne parle done pas français dans cette boutique? [239]— додав він, оглядаючись навколо і зустрічаючись очима з П’єром. П’єр відступився від дверей.

Офіцер знову звернувся до Гарасима. Він вимагав, щоб Гарасим показав йому кімнати в будинку.

— Пан нема — не розумій... моя ваш... — говорив Гарасим, намагаючись робити свої слова зрозумілішими тим, що він вимовляв їх навиворіт.

Французький офіцер, усміхаючись, розвів руками перед Гарасимовим носом, показуючи тим, що й він не розуміє його, і, накульгуючи, пішов до дверей, біля яких стояв П’єр. П’єр хотів відійти, щоб сховатися від нього, але в цей самий час він побачив з дверей кухні, що відчинилися, Макара Олексійовича, який виставився з пістолетом у руках. З хитрістю божевільного Макар Олексійович оглянув француза і, піднявши пістолета, прицілився.

— На абордаж!!! — вигукнув п’яний, натискаючи спуск пістолета. Французький офіцер обернувся на вигук, і в ту ж мить П’єр кинувся на п’яного. В той час, коли П’єр схопив і підняв пістолета, Макар Олексійович натрапив, нарешті, пальцем на спуск, і розітнувся, обдавши всіх пороховим димом, оглушливий постріл. Француз зблід і кинувся назад до дверей.

Видерши пістолета і кинувши його, П’єр підбіг до офіцера і, забувши свій намір не відкривати свого знання французької мови, заговорив з ним по-французькому.

— Vous n’êtes pas blessé? — спитав він.

— Je crois que non [240], — відповів офіцер, обмацуючи себе, — mais je l’ai manqué belle cette fois-ci [241], — додав він, показуючи на стіну, де вибило штукатурку. — Quel est cet homme? [242]— строго глянувши на П’єра, сказав офіцер.

— Ah, je suis vraiment au désespoir de ce qui vient d’arriver [243], — швидко говорив П’єр, зовсім забувши про свою роль. — C’est un fou, un malheureux qui ne savait pas ce qu’il faisait [244].

Офіцер підійшов до Макара Олексійовича і схопив його за барки.

Макар Олексійович, розпустивши губи, ніби засинаючи, хитався, спершись на стіну.

— Brigand, tu me la payeras, — сказав француз, віднімаючи руку.

— Nous autres nous sommes cléments après la victoire: mais nous ne pardonnons pas aux traîtres [245], — додав він з понурою урочистістю в обличчі і з красивим енергійним жестом.

П’єр все умовляв по-французькому офіцера не карати цього п’яного, божевільного чоловіка. Француз мовчки слухав, не змінюючи похмурого вигляду, і раптом, усміхнувшись, звернувся до П’єра. Він кілька секунд мовчки дивився на нього. Гарне обличчя його набрало трагічно-ніжного виразу, і він простягнув руку.

— Vous m’avez sauvé la vie! Vous êtes Français [246], — сказав він. Для француза висновок цей був незаперечним. Чинити велику справу міг лише француз, а врятування життя його, m-r Ramball’n, capitaine du 13-те léger [247]— було, без сумніву, дуже великою справою.

Але хоч який незаперечний був цей висновок і засноване на ньому переконання офіцера, П’єр вирішив розчарувати його.

— Je sui Russe [248], — швидко сказав П’єр.

— Ті-ті-ті, à d’autres [249], — сказав француз, махаючи пальцем собі перед носом і усміхаючись. — Tout à l’heure vous allez me conter tout ça, — сказав він. — Charmé de rencontrer un compatriote. Eh bien! qu’allons nous faire de cet homme? [250]— додав він, звертаючись до П’єра уже як до свого брата. Якби П’єр навіть не був французом, діставши раз це найвище в світі найменування, не міг же він зректися його, говорив вираз обличчя і тон французького офіцера. На останнє запитання П’єр ще раз пояснив, хто був Макар Олексійович, пояснив, що перед самим їх приходом цей п’яний, божевільний чоловік викрав зарядженого пістолета, якого не встигли видерти в нього, і просив залишити його вчинок без покарання.