Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Через звичайну графову безтурботність 28 серпня ще нічого не було готове до від’їзду, і очікувані з рязанського і московського сіл підводи для вивезення з дому всього майна прийшли лише 30-го.

З 28 по 31 серпня вся Москва була сповнена турбот і руху. Щодня в Дорогомиловську заставу ввозили і розвозили по Москві тисячі поранених у Бородінському бою, і тисячі підвід з мешканцями і майном виїжджали через інші застави. Незважаючи на афішки Растопчина, чи незалежно від них, чи внаслідок їх, цілком суперечні і дуже чудні новини переказувались по місту. Хто казав про те, що нікому не дозволено виїжджати; хто, навпаки, розповідав, що підняли всі ікони з церков, і що всіх висилають силоміць; хто казав, що був ще бій після Бородінського, в якому розбито французів; хто казав, навпаки, що все російське військо знищено; хто казав, що московське ополчення піде з духівництвом попереду на Три Гори; хто нишком розповідав, що Августіну не дозволено виїжджати, що спіймали зрадників, що селяни бунтують і грабують тих, хто виїжджає, і т. ін., і т. ін. Але це тільки говорили, а по суті і ті, що їхали, і ті, що залишались (хоч ще не було ради в Філях, на якій вирішено було залишити Москву), — всі почували, хоч і не виявляли цього, що Москву неодмінно буде здано і що треба якомога швидше виїжджати самим і рятувати своє майно. Почувалось, що все разом повинно розірватися і змінитися, але до 1 числа ніщо ще не змінялося. Як злочинець, якого ведуть на страту, знає, що ось-ось він мусить загинути, але все ще придивляється навколо себе і поправляє погано надіту шапку, так і Москва мимоволі продовжувала своє звичайне життя, хоч знала, що близько той час загибелі, коли розірвуться всі ті умовні стосунки життя, яким звикли підкорятися.

Протягом цих трьох днів перед полоненням Москви вся родина Ростових була заклопотана різними життьовими справами. Глава родини, граф Ілля Андрійович, безперестанку їздив по місту, збираючи чутки, що йшли з усіх боків, а вдома робив загальні поверхові і хапливі розпорядження про готування до від’їзду.

Графиня наглядала за збиранням речей, з усього була незадоволена і ходила за Петею, ревнуючи його до Наташі, з якою він, раз у раз втікаючи від матері, проводив весь час. Соня сама розпоряджалась практичною стороною справи: складанням речей. Але Соня була особливо смутна і мовчазна весь цей останній час. Лист Nicolas, в якому він згадував про княжну Марію, викликав у її присутності радісні міркування графині про те, як у зустрічі княжни Марії з Nicolas вона вбачала промисл божий.

— Я ніколи не раділа тоді, — сказала графиня, — коли Болконський був Наташиним нареченим, а завжди бажала, і в мене є передчуття, що Миколенька одружиться з княжною. І як би це добре було!

Соня почувала, що це була правда, що єдина можливість налагодження справ Ростових полягала в одруженні з багатою і що княжна являла собою гарний вибір. Але Соні від цього було дуже гірко. Незважаючи на своє горе чи, може, саме внаслідок свого горя, вона взяла на себе весь тягар розпоряджень про збирання і складання речей і цим була цілі дні заклопотана. Граф і графиня звертались до неї, коли їм треба було що-небудь наказувати. Петя і Наташа, навпаки, не тільки не допомагали батькам, але й переважно всім у домі надокучали і заважали. І цілий день майже чутно було в домі їх біганину, галас та безпричинний регіт. Вони сміялись і раділи зовсім не тому, що була причина для їхнього сміху; а на душі в них було радісно й весело, і тому, хоч би що трапилось, усе викликало в них радість і сміх. Петі було весело тому, що, поїхавши з дому хлопчиком, він повернувся (як йому казали всі) бравим мужчиною; весело було тому, що він вдома, тому, що він з Білої Церкви, де не було надії скоро попасти в бій, приїхав у Москву, де цими днями будуть битися; і головне, весело було тому, що Наташа, під настрій якої він завжди підпадав, була весела. А Наташа була весела тому, що вона занадто довго була смутна, і тепер ніщо їй не нагадувало її смутку, і вона була здорова. Ще вона була весела тому, що була людина, яка захоплювалась нею (захоплення інших було тим мастилом, якого конче треба було для того, щоб її машина цілком вільно рухалась), і Петя захоплювався нею. А головне, веселі вони були тому, що війна була під Москвою, що битимуться біля застави, що роздають зброю, що всі тікають, виїжджають кудись, що взагалі відбувається щось незвичайне, а це завжди радує людину, особливо молоду.

31 серпня, в суботу, в домі Ростових усе здавалося перекинутим догори дном. Усі двері були порозчинювані, вся мебля винесена або переставлена, дзеркала, картини познімані. В кімнатах стояли скрині, було понакидано сіна, обгорткового паперу та мотузок. Селяни і двораки, виносячи речі, важкими кроками ходили по паркету. На подвір’ї було повно селянських возів, деякі стояли вже накладені з верхом і вшнуровані, деякі ще порожні.