Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Вони сиділи у вітальні біля вікна. Були сутінки. З вікна пахло квітами. Елен була в білому платті, що просвічувалося на грудях і на плечах. Абат, добре відгодований, з пухким, чисто поголеним підборіддям, приємним, міцним ротом і білими руками, складеними лагідно на колінах, сидів близько біля Елен і з тонкою усмішкою на губах, мирно-захопленим з її краси поглядом зрідка дивився на її обличчя і викладав свій погляд на питання, яке цікавило їх. Елен, неспокійно усміхаючись, дивилась на його кучеряве волосся, чисто виголені, чорніючі, повні щоки і з хвилини на хвилину чекала нового обороту розмови. Та абат, хоч і мав очевидну насолоду в спогляданні краси своєї співрозмовниці, проте був захоплений власною майстерністю у своїй справі.

Розвиток міркувань керівника совісті був такий. Не розуміючи значення того, що робите, ви дали обітницю подружньої вірності чоловікові, який, з свого боку, одружившись з вами і не вірячи в релігійне значення шлюбу, вчинив блюзнірство. Шлюб цей не мав подвійного значення, яке повинен він мати. Та незважаючи на це, обітниця ваша зв’язувала вас. Ви відступили від неї. Що ви вчинили цим? Péché veniel чи péché mortel? [182]Péché veniel, бо ви без поганого умислу вчинили це. Якби ви тепер, з метою мати дітей, одружилися знову, то гріх ваш міг би бути прощенним. Але питання знову розпадається на дві частини: перша...

— Але я гадаю, — раптом сказала, знудьгувавшись, Елен зі своєю чарівливою усмішкою, — що я, вступивши в істинну релігію, не можу бути зв’язана тим, що наклала на мене несправжня релігія.

Directeur de conscience [183]здивувався, як просто поставлено перед ним колумбове яйце. Він був захоплений з несподівано-швидких успіхів своєї учениці, але не міг відмовитись від своєї розумової, працею створеної, будови аргументів.

— Entendons nous, comtesse [184], — сказав він, усміхаючись, і почав заперечувати міркування своєї духовної дочки.

Елен розуміла, що справа була дуже проста й легка з духовного погляду, але керівники утруднювали її тільки тому, що вони побоювались, як світська влада подивиться на цю справу.

І тому Елен вирішила, що треба у громадянстві підготувати цю справу. Вона викликала ревнощі старого вельможі і сказала йому те саме, що й першому залицяльникові, тобто поставила питання так, що єдиний спосіб одержати права на неї полягає в одруженні з нею. Стара важна особа в першу хвилину була, як і перша, молода особа, здивована з цієї пропозиції — вийти заміж від живого чоловіка; але непохитна впевненість Елен у тому, що це так само просто і природно, як і виходити дівчиною заміж, вплинула й на стару особу. Якби помітні були хоч найменші ознаки вагання, сорому чи приховування в самої Елен, то справу свою вона безперечно програла б; але не тільки не було цих ознак приховування й сорому, а, навпаки, вона просто і з добродушною наївністю розповідала усім своїм близьким друзям (а це був увесь Петербург), що їй освідчилися і принц і вельможа і що вона любить обох і боїться завдати прикрості і тому й цьому.

По Петербургу миттю поширилась чутка не про те, що Елен хоче розвестися зі своїм чоловіком (якби поширилась ця чутка, дуже багато хто повстав би проти такого незаконного наміру), а просто поширилась чутка про те, що нещасна, інтересна Елен перебуває у ваганні — за кого з двох їй виходити заміж. Питання полягало вже не в тому, в якій мірі це можливо, а лише в тому, який жених вигідніший і як двір подивиться на це. Були справді деякі закоснілі люди, які не вміли піднестися на висоту питання і вбачали в цьому задумі зневаження таїнства шлюбу; але таких було мало, і вони мовчали, а більшість цікавилась питаннями про щастя, що припало на долю Елен, і — кого краще обрати. Проте, гарно чи погано виходити заміж від живого чоловіка, не говорили, бо питання це, очевидно, було вже вирішене для людей, розумніших за нас з вами (як казали), і взяти під сумнів правильність рішення питання означало рискувати виявити свою глупоту і невміння жити у вищому світі.

Лише Марія Дмитрівна Ахросимова, яка приїхала цього літа до Петербурга, щоб побачитися з одним із своїх синів, дозволила собі прямо висловити свою, протилежну громадській, думку. Зустрівши Елен на балу, Марія Дмитрівна зупинила її посеред зали і при загальній мовчанці своїм грубим голосом сказала до неї:

— У вас тут від живого чоловіка заміж виходити стали. Ти може, думаєш, що ти це новеньке видумала? Випередили, матінко. Уже давно видумано. У всіх...... так роблять. — І з цими словами Марія Дмитрівна із звичним грізним жестом, закочуючи свої широкі рукави і суворо оглядаючись, пройшла через кімнату.