Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Вони були безтурботні в своїй рвійності. Один ніс на плечах котушку, з якої розмотувався провід. Вочевидь, вони були ще майже не обстріляні, а тому бадьоренькі. Попри їхню незмірну чисельну перевагу, ми вирішили перебити їхні заняття. Зав'язалася інтенсивна, але прицільна стрілянина. Я бачив, як кремезний єфрейтор з восьмої роти незворушно кладе рушницю в розколений стовбур дерева; за кожним пострілом нападник валився додолу. Інші спочатку отетеріли, а потім, як зайці, почали метатися під вогнем туди-сюди, поміж хмарками куряви, що здіймались від куль. Частину ми підстрелили, решта повскакували у вирви, щоб пересидіти там до темряви. Наступ дуже швидко захлинувся; вони дорого за нього заплатили.

Коло одинадцятої над нами почали все нижче кружляти літаки з кокардами на крилах, але ми відігнали їх інтенсивним вогнем. Посеред цієї шаленої стрілянини мене дуже розсмішив один боєць, який прийшов мені доповісти, що пострілом з рушниці підпалив ворожого літака.

Відразу після того, як ми зайняли дорогу, я послав повідомлення в штаб і попросив підтримки. Пополудні на підсилення підтяглися піхотні чоти, сапери й кулемети. Згідно з тактикою Старого Фріца [36] Старий Фріц — прусський король Фрідріх ІІ (Фрідріх Великий, 1712–1786) з династії Гогенцоллерн, правив Пруссією з 1740 до своєї смерті. Проваджені ним три Сілезьких війни проти Австрії завершилися зміцненням позицій Пруссії на світовій арені. Вважається представником просвіченого абсолютизму, який сам себе називав «першим слугою держави». , все це кинули на переповнену передову. Час від часу англієць косив наших, що необережно переходили дорогу.

Десь коло четвертої почалася вкрай дошкульна стрілянина шрапнеллю. Заряди прицільно метали на саму дорогу. Без сумніву, летуни вже виявили нашу нову лінію спротиву, тож заповідалися нелегкі години.

І справді: невдовзі вже почався потужний обстріл легкими й важкими снарядами. Ми лежали близько один біля одного, в переповненій, прямій, як шнурок, придорожній канаві. Вогонь танцював у нас перед очима, гілки та грудки глини свистіли над головами. Ліворуч від мене спалахнула вогненна блискавка, залишивши по собі білу, ядушну пару. Я на чотирьох підповз до сусіда. Він уже не ворушився. Кров сочилася з багатьох ран, пробитих вузькими, ламаними осколками. Та й трохи далі праворуч були важкі втрати.

За півгодини все стихло. Ми притьмом копали глибокі нори в пласкій заглибині канави, щоби при наступному штурмі мати принаймні захист від осколків. При цьому наші лопатки натикалися на рушниці, ремені й гільзи від патронів з 1914 року — ознака того, що ця земля не вперше всотувала кров. Тут билися добровольці з Лянґемарку.

Коли вже сутеніло, нас ще раз щедро пригостили. Я причікнув поряд із Кіусом у сидячій норі, яка коштувала нам не однієї водянки на долонях. Земля хиталась, як корабельна палуба, від близьких і дуже близьких ударів. Ми готувалися до кінця.

Насунувши каску глибоко на чоло, я пережовував люльку, не відводив погляду від дороги, на якій уламки заліза, спадаючи, викрешували іскри об каміння, і з успіхом набирався відваги у власних філософуваннях. Химерні думки шугали в моїй голові. Скажімо, я жваво розмірковував про французький копійчаний роман «Le vautour de la Sierra» [37] «Коршак С'єрри» («La vautour de la Sierra», 1909) — тривіальний роман нині майже забутого французького письменника Жоржа Клавіньї (Georges Clavigny). , який потрапив мені до рук у Камбре . Кілька разів мугикав я слова Ариосто : « Велике серце не боїться смерті, коли б та не прийшла, аби лиш славна » [38] «Велике серце не боїться смерті, / коли б та не прийшла, аби лиш славна» — цитата з поеми Лудовіко Ариосто «Шалений Роланд». . Це викликало якесь приємне сп'яніння, подібне до того, яке переживаєш на «відьомських гойдалках». Коли снаряди давали вухові трохи перепочити, я чув уривки прекрасної пісні про Чорного Кита в Аскалоні [39] «Пісня про Чорного кита в Аскалоні» — популярна застільна пісня німецького поета Йозефа Віктора фон Шеффеля (Joseph Viktor von Scheffel, 1826–1886), автора широко відомих свого часу романів «Сурмач із Зекінґена» та «Еккегард». й був переконаний, що мій приятель Кіус здурів. Кожен божеволіє по-своєму.

Наприкінці обстрілу мені в руку вдарив великий осколок. Кіус присвітив своїм кишеньковим ліхтариком. Ми виявили тільки неглибоку подряпину.

Після півночі замжичило; полкові патрулі, який тим часом підтягнувся, добравшись до Кам'яного потоку, виявили там лише наповнені багном вирви. Ворог відійшов за потік.