Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Було очевидно, що він не може залишатися в цьому місці, адже англієць міг будь-якої миті атакувати, або ж снаряд міг остаточно зруйнувати це сильно пошкоджене бетонне укріплення. Найліпшою братньою допомогою було б негайно винести його звідси. Попри те, що Зандфос противився будь-якому послабленню нашої бойової сили, я дав тим п'ятьом, які зі мною прийшли, розпорядження перенести мого брата до санітарного бліндажа «Колумбове яйце», а звідти привести людей, аби забрати решту поранених. Ми загорнули його в плащ-палатку й проселили довгу палицю, а тоді двоє закинули її собі на плече. Ще один потиск руки — і сумовита процесія рушила.

З узлісся мені було видно, як погойдується ноша, пробираючись крізь ліс здійнятих снарядами, заввишки з церковну вежу, земляних фонтанів. При кожному ударі я здригався, аж поки невеличка процесія не розчинилась у випарах битви. Я почував себе заступником матері й водночас відповідальним перед нею за долю брата.

Я ще трохи перестрілювався з вирв на передньому краї узлісся з англійцями, які поволі просувалися вперед, а ніч провів зі своїми людьми й кулеметним розрахунком між розвалинами бетонного укріплення. Поблизу безперервно розривались фугасні снаряди неймовірної потужності. Один з них над вечір мало не закатрупив мене.

Над ранок раптом заторохтів кулемет, тому що наближались якісь темні постаті. То був зв'язковий патруль 76 піхотного полку, одного бійця скосило наповал. Такі помилки траплялися у ці дні часто, так що ніхто цим довго не переймався.

О 6 ранку нас змінили частини Дев'ятої роти, які передали мені наказ зайняти бойову позицію в «Щурячій фортеці». Дорогою туди пострілом шрапнелі мені вивели з ладу ще одного фанен-юнкера .

«Щуряча фортеця» постала перед нашими очима: вимурована з бетонних блоків, сильно понищена обстрілами будівля, що стояла при найзаболоченішому руслі потоку Стеенбах. Кам'яний потік — вельми влучна назва. Змордовані до краю, ми увійшли й попадали на вкриті соломою лежаки, аж поки ситний обід і збадьорлива люлечка опісля не поставили нас знову трохи на ноги.

Одразу пополудні почався обстріл великими й найбільшими калібрами. Від шостої до восьмої вибух йшов за вибухом; часто споруда стрясалася від огидних поштовхів сліпих снарядів поблизу, так що здавалося, вона от-от завалиться. В цей час велися звичні бесіди про надійність нашого сховку. Бетонну стелю ми вважали доволі надійною; та оскільки «фортеця» стояла якраз на крутому березі струмка, ми побоювались, що який-небудь важкий удар по пласкій траєкторії підкосить її і разом з усіма бетонними блоками скине нас на дно.

Коли надвечір вогонь трохи влігся, я прокрався через височину, обмотану сіттю дзиґотливої шрапнелі, до санітарного бліндажа «Колумбове яйце», щоб довідатись у лікаря, який саме оглядав жахливо понівечену ногу одного приреченого, про брата. З радістю я почув, що його в досить доброму стані вивезли в тил.

В пізню годину з'явились чергові з їжею і принесли нашій маленькій, змалілій до двадцяти бійців роті, теплу юшку, м'ясо з бляшанки, каву, хліб, тютюн і шнапс. Ми добряче поїли й пустили колом пляшчину «дев'яностовосьмиградусної». А потім віддалися сну, якому, однак, неабияк перешкоджали хмари комарів від струмка, снаряди і — вряди-годи — газові обстріли.

Після такої неспокійної ночі я заснув так міцно, що моїм людям довелося мене будити, коли вранішнє наростання вогню почало викликати в них тривогу. Вони доповіли, що з переднього краю вже вертаються розпорошені бійці зі звісткою, що передова залишена, і ворог наступає.

Вірний давній солдатській заповіді «Добрий сніданок тримає душу в тілі», я спершу підкріпився, викурив люльчину, а тоді вже вийшов подивитися, що ж там діється.

Видимість була не найкраща, бо все було затягнуте густим димом. Вогонь щохвилини тужавів і невдовзі сягнув апогею, при якому збудження, не здатне до ще більшого нагнітання, поступається місцем мало не веселій байдужості. Грудки землі безупинно періщили по даху, двічі зачепило й саму споруду. Запалювальні гранати здіймали тяжкі молочно-білі хмари, з яких на землю сипалися вогняні снопи. Шматок такої фосфорної маси ляпнув на камінь перед моїми ногами й горів ще кілька хвилин. Пізніше ми чули, що вражені нею люди катулялися по землі, не в змозі загасити вогонь. Бомби сповільненої дії з ревом врізалися в землю, здіймаючи пласкі гриби землі. Клубища газу й туману сунули тяжко над полем. Десь попереду застрекотіли рушничні й кулеметні постріли — знак, що ворог підібрався вже дуже близько.