Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Перед входом, заклякло й німо, загорнений у брезент, іще в окулярах у великій роговій оправі, лежав командир восьмої роти, лейтенант Лєм'єр, якого принесли сюди його бійці. Він дістав кулю в рот. Його молодший брат через кілька місяців загинув унаслідок такого ж самого поранення.

30 квітня службу перебрав мій наступник зі змінного 25 полку, і ми відступили до Флера — місця зборів першого батальйону. Оминувши зліва вапнякову каменоломню «Ше-бон-тан», пориту глибокими вибоїнами, ми з веселою душею чебиряли крізь теплу днину по польовій дорозі до Бомону. Радісні очі знову насолоджувалися красою землі, вирвавшись з нестерпної тісноти підземелля, а легені впивалися лагідним весняним повітрям. Залишивши позаду грім канонади, ми знову могли сказати:

У Флері я виявив, що призначену мені квартиру зайняли кілька фельдфебелів з етапу, які, прикриваючись відмовкою, нібито мусять тримати цю кімнату для якогось барона фон X., відмовилися звільнити місце. Однак вони не взяли до уваги кепського настрою вимучених і роздратованих фронтових солдатів. Не довго думаючи, я наказав своїм супутникам виламати двері, й після нетривалої штовханини на очах у переляканих мешканців, що у нічних сорочках приспіли на галас, ці панове полетіли униз сходами. Кніґґе був ввічливий настільки, що навіть пожбурив їм услід їхні високі чоботи. Після цієї сутички я заліз до зігрітого ліжка, другу його половину запропонувавши своєму приятелю Кіусу, що блукав усе ще не прилаштований. Сон у цій меблі, за якою ми невимовно стужилися, пішов нам так на користь, що наступного ранку ми прокинулися свіженькі, мов немовлята.

Оскільки перший батальйон у нещодавніх битвах постраждав незначно, настрій був доволі погідний, коли ми марширували до залізничної станції в Дує. Місцем нашого призначення було село Серен, де ми кілька днів мали відпочивати. Привітне населення добре нас загостило, і вже першого вечора з багатьох будинків полинув радісний гамір святкування зустрічі товаришів.

Ці жертовні узливання після щасливо закінченого бою належать до найкращих спогадів старих вояк. І навіть якщо десятеро з дванадцяти полягли, останні два з певністю зустрінуться в перший-таки вільний вечір за келихом, піднесуть «тиху чару» за полеглих побратимів і жартома обговорять пережите. В цих мужах не згас той первінь, що його не лише підкреслювала, але й одухотворяла жорстокість війни, — ота предметна радість від небезпеки, оте лицарське устремління витримати бій. Впродовж чотирьох років війни вогонь виплавляв дедалі чистіше, дедалі хоробріше воїнство.

Наступного ранку прийшов Кніґґе й зачитав мені накази, з яких до полудня стало зрозуміло, що я маю прийняти командування четвертою ротою. Воюючи добровольцем в її лавах, восени 1914 року під Реймсом поліг нижньосаксонський поет Герман Ленс [28] Ленс, Герман (Hermann Löns, 1866–1914) — німецький журналіст і письменник. Вже за життя став живою легендою як натураліст, мисливець, співець природи й вітчизни. Його найуспішніший роман «Вовкулака» (Der Wehrwolf), в якому зображено партизанську боротьбу нижньосаксонського села під час Тридцятилітньої війни проти мародерів, волоцюг і шведської солдатні, користувався популярністю в часи націонал-соціалізму. , майже п'ятдесяти років від роду.

6 травня 1917 р. ми вже знов крокували маршем до добре знайомого Бранкуру, а наступного дня через Монбреан, Рамінкур, Жонкур добрались до «позиції Зіґфрида», яку щойно кілька місяців тому покинули.

Перший вечір був буремний; сильні дощі періщили по затопленій місцевості. Та вже невдовзі низка гарних, теплих днів примирила нас з нашим новим перебуванням. Я сповна насолоджувався розкішним краєвидом, анітрохи не бентежачись білими хмарками шрапнелі й фонтанами від вибухів снарядів; вже майже не звертав на них уваги. З кожною весною починався й новий рік війни; ознаки великого наступу були такими самими невилучними її складниками, як первоцвіт і молода зелень.