Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Вже о четвертій ранку нас побудили з наших складених з повизбируваних уламків лож, аби видати сталеві каски. При цій нагоді ми знайшли в одній підвальній ніші повний мішок кавових зерен — відкриття, наслідком якого стало завзяте парення мокки.

Поснідавши, я трохи розгледівся на місцевості. За лічені дні важка артилерія перетворила мирне етапне містечко в образ жахіття. Цілі будинки прямим влучанням ум'яло в землю або роздерло навпіл, так що кімнати з цілим опорядженням пливли над цим хаосом, мов театральні декорації. З деяких розвалин пробивавася трупний запах, бо перший, раптовий удар застав цілковито зненацька й місцевих мешканців, поховавши багатьох з них під руїнами, ще поки вони встигли вискочити з будинків. Перед одним порогом, розпростершись в червоній калюжі, лежала маленька дівчинка.

Сильно обстрілюваним місцем була й площа перед зруйнованою церквою навпроти входу до катакомб, прадавніх печерних ходів з видовбаними нішами, в яких у страхітливій тісняві сиділи майже всі штаби воюючих сил. Розповідали, що коли почався обстріл, місцеві гаками пробили замурований вхід, який упродовж цілого часу окупації приховували від німців.

Від вулиць не залишилося нічого, крім вузеньких стежинок, що звивалися між велетенських гір балок і уламків стін та через них. В розтерзаних садах пропадали овочі й фрукти.

Після обіду, приготованого в кухні з недоторканних запасів, яких ми мали аж в надлишку, і завершеного, річ ясна, міцною кавою, я приліг нагорі перепочити у шезлонгу. З порозкиданих навколо листів я виснував, що будинок цей належав власнику броварні Лесажу. В кімнаті стояли розчахнуті шафи й комоди, перекинутий умивальник, швейна машинка й дитячий візочок. На стінах висіли побиті картини та дзеркала. На підлозі безладом заввишки в метр громадилися повисмикнуті шухляди, білизна, корсети, книжки, газети, нічні столики, скалки, пляшки, записники, ніжки від стільців, сукні, пальта, лампи, ґардини, віконниці, вирвані з одвірків двері, мереживо, фотографії, олійні картини, альбоми, розтрощені скриньки, дамські капелюшки, вазони й шпалери — все сплутане в якийсь дикий жмут.

Крізь потріскані віконниці видно було поораний снарядами чотирикутник спустошеної площі, вкритої гіллям посіченої липи. Цей вир вражень ще більше спохмурював невпинний артилерійський вогонь, що кільцем накочувався на місто. Час від часу цей галас перекривав несамовитий вибух снаряда тридцять восьмого калібру. Хмари осколків проносились тоді над Комблем, ляскаючи об гілляки дерев або вдаряючи в нечисленні вцілілі дахи, так що аж сповзали листи шиферу.

Пополудні вогонь набряк до такої сили, що залишилося тільки відчуття потворного завивання, в якому тонув кожен окремий звук. Від сьомої години площу й довкільні будинки з інтервалами у півхвилини закидали п'ятнадцятисантиметровими снарядами. Серед них було чимало нерозірваних; їх короткі, неприємні поштовхи, однак, стрясали будинком аж до фундаментів. Увесь цей час ми сиділи за круглим столом на обтягнутих шовком стільцях в нашому підвалі, сперши голови на руки, й рахували час між ударами. Жарти дедалі рідшали, врешті замовк і найзухваліший серед нас. О восьмій, після двох прямих влучань, завалився сусідній будинок; його падіння зметнуло велетенську хмару куряви.

Від восьмої до дев'ятої вогонь набрав просто якоїсь несамовитої потуги. Земля двигтіла, небо здавалося велетенським киплячим казаном. Сотні важких батарей бахкали довкола Комбля і в саме містечко, незчисленні снаряди із завиванням і ревом перетиналися над нами. Все було оповите густим димом, моторошно підсвічуваним різнокольоровими ракетами. У нас страхітливо боліли голови й вуха, порозумітися вдавалося хіба що за допомогою уривчастих викриків. Здатність до логічного мислення і відчуття земного тяжіння, здавалося, зникли. Залишилось тільки сприйняття неминучого й доконечно необхідного, як під час вибуху стихій. Один підофіцер третьої чоти впав у шал.

О десятій цей пекельний карнавал поступово вгамувався і перейшов у рівномірний ураганний вогонь, в якому, щоправда, й далі годі було вирізнити окремі постріли.

Об одинадцятій надійшов зв'язковий і передав наказ виводити рої на церковну площу. Відтак ми об'єдналися з двома іншими чотами, готуючись звідти разом рушити на позицію. Щоб доставити на передову харчі, виокремили ще й четверту під проводом лейтенанта Зіверса. Поки ми, гарячково перегукуючись, збирались в цьому небезпечному місці, ці люди оточили нас і видавали хліб, тютюн і м'ясні консерви. Зіверс втулив мені цілий казанок масла, потис на прощання руку й побажав нам удачі.