Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Увечері 3 липня ми знову повернулися на передову. Було відносно спокійно, втім, невеличкі ознаки свідчили про те, що в повітрі щось витає. Біля млина щось невпинно гуркотіло й грюкало, так ніби обробляли метал. Часто ми перехоплювали загадкові, скеровані на передову якомусь англійському саперному офіцеру, телефонні розмови про якісь газові балони та вибухівку. Від світанку й до останнього променя сонця англійські літаки щільною повітряною заслоною загороджували обоз. Обстріл окопів був значно сильніший, ніж звичайно; відбулася також дуже підозріла зміна мішені, так ніби пристрілювалися нові батареї. Тим не менше, 12 липня нас без якихось особливих прикрощів підмінили, й ми залишались в резерві у Монші.

13-го ввечері наші бліндажі в садах обстріляли з 24-сантиметрових корабельних гармат, велетенські снаряди яких гуркотіли по суворо пласких траєкторіях. Вони розліталися з воістину жахливим громом. Вночі нас розбудили жвавий вогонь і газова атака. Отож ми сиділи в бліндажі довкола грубки, у натягнутих протигазах, усі, крім Фоґеля, який не міг знайти свого і, зазираючи в усі кутки, бігав туди-сюди, в той час як зловтішні побратими, яких він ганяв на муштрі, сповіщали, що запах газу посилюється. Врешті-решт я віддав йому свою другу дихальну капсулу, й він цілу годину сидів навпочіпки за грубкою, що диміла немилосердно, заткавши носа й сопучи крізь свій патрубок.

Того ж дня я втратив пораненими в селі двох людей з моєї чоти: Гассельманові рушницею прострелили руку, а Машмаєра шрапнель поранила в шию.

Тієї ночі нападу так і не було; та все ж, полк знову втратив двадцять п'ять бійців убитими й багато пораненими. 15-го і 17-го нам довелося витримати чергові дві газові атаки. 17-го нас змінили, й ми потрапили в Душі під два важкі обстріли. Один з них застав нас зненацька у фруктовому саду під час офіцерської наради під головуванням майора фон Яроцкі. Попри небезпеку, дуже смішно було бачити, як товариство дременуло навсібіч, шпортаючись, з неймовірною спритністю продираючись крізь живопліт, і блискавично поховалося в усіх можливих шпарках. Одним снарядом в саду моєї квартири вбило маленьку дівчинку, що порпалася у вигрібній ямі.

20 липня ми заступили на позицію. 28-го ми з фенрихом Вольґемутом і єфрейторами Бартельсом та Біркнером умовилися на патрулювання. У нас не було ніякої мети, хіба що трохи посновигати між загородженнями й поглянути, що там нового на нічийній землі, бо на позиції вже поступово робилося нудно. По обіді до мене в бліндаж навідався офіцер шостої роти, лейтенант Браунс, що прийшов мене підмінити, й приніс доброго бургундського. Коло півночі ми перервали посиденьки; я пішов у окоп, де в темному закутку траверса вже зібрались мої супутники. Вишукавши кілька сухих ручних гранат, я в чудовому гуморі переліз через загороду, а Браунс гукнув мені навздогін: «Кулю в шию і в живіт!»

Невдовзі ми вже підкралися до ворожої загороди. Тут же перед нею, у високій траві, нами був виявлений досить міцний, добре ізольований дріт. Мені ця знахідка здалася важливою, і я дав команду Вольґемуту відрізати шматок і забрати з собою. Доки він, за відсутності іншого інструменту, мучився з цим за допомогою ножиць для сигар, просто перед нами у дроті щось дзенькнуло; виринуло кілька англійців і взялися до роботи, не помічаючи наших втиснутих в траву фігур.

Пам'ятаючи лиху науку з попередньої вилазки, я майже нечутно видихнув: «Вольґемут, гранатою їх!»

— Пане лейтенанте, може, хай ще трохи попрацюють!

— Це наказ, фенриху!

Навіть в цій пустелі ця формула не втратила свого несхибного впливу. З фатальним відчуттям чоловіка, що пускається в непевну пригоду, я почув поряд сухе потріскування запальника й побачив, як Вольґемут, намагаючись якомога менше висуватися, пустив гранату просто по землі. Вона зупинилася в чагарнику, майже поміж англійцями, які, здавалося, так нічого й не помічали. Минуло кілька секунд найвищої напруги. «Бааабах!» Спалах освітив постаті, які порозліталися навсібіч. З криком: « You are prisoners! » [15] «You are prisoners!» (англ.) — «Ви — полонені!» (англ.) ми, як тигри, кинулись у білу хмару. Безжальне дійство розгорнулось за лічені долі секунди. Я наставив пістолет просто в чиєсь лице, що блідою маскою мерехтіло з темряви. Якась тінь з пронизливим скриком впала навзнак в загородження. То був жахливий крик, щось ніби: «Уаааг!» — який вихоплюється хіба в людини, що перестрілася з привидом. Зліва від мене Вольґемут розрядив весь пістолет, в той час як Бартельс у замішанні жбурнув наосліп гранату поміж нас.