Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Та ці звуки легше описати, ніж витримати, бо кожен окремий звук шкваркого металу сприйняття пов'язувало з ідеєю смерті, тож я сидів у своїй норі, затуливши долонями очі, в той час як в уяві проносилися усі можливі способи ураження. Мені здається, я знайшов порівняння, що досить влучно передає особливе відчуття того становища, в якому я, як і кожен солдат цієї війни, так часто опинявся: уявіть, що вас дуже міцно прив'язали до стовпа, і якийсь чолов'яга, розмахуючи важезним молотом, постійно погрожує вам. Молот то віддаляється при замаху, то свистить майже над самою головою, потім гатить у стовп так, що аж тріски летять — достоту це відповідає тому відчуттю, яке переживаєш, опинившись поза укриттям в осерді важкого обстрілу. На щастя, в мене завжди було якесь підспудне відчуття певності, оте «все якось владнається», що його відчуваєш у грі, і яке, навіть нічим не виправдане, все-таки діє заспокійливо. Тож і цей обстріл закінчився, і тепер я міг з неабияким полегшенням продовжити свій шлях.

На передовій люди були зайняті тим, що, відповідно до стільки разів тренованої «поведінки під час газової атаки», змащували свої рушниці, цівки яких геть почорніли від хлору. Фенрих із жалем показав мені свою новісіньку портупею, що втратила сріблястий полиск і прибрала зеленаво-чорного вигляду.

Позаяк у противника все залишалося спокійно, я знов відійшов з моїми підрозділами. В Монші ми побачили багато отруєних газом, що сиділи перед відділком: вони стискали руками боки, стогнали й задихалися, а з очей у них лилась якась патока. Справа була аж ніяк не невинна, бо декотрі через кілька днів сконали в жахливих муках. Нам випало витримати газову атаку чистим хлором — отруйним газом, що роз'їдає і випалює легені. Від того дня я постановив більше ніколи не виходити без протигазу, бо досі часто з неймовірною легковажністю залишав його в бліндажі, використовуючи бляшанку з-під нього як контейнер для бутербродів. Щойно побачене стало для мене добрим уроком.

На зворотному шляху я зайшов щось купити до їдальні другого батальйону й застав там засмученого молодого підсобника посеред купи понівеченого добра. Снаряд пробив стелю і вибухнув у крамниці, перетворивши її скарби на місиво з мармеладу, витеклих консервів та зеленого мила. З прусською ретельністю він саме підбивав втрати у розмірі 82 марки, 58 пфеніґів.

Увечері мою чоту, що досі лежала відгалужено на другій позиції, через небезпечне бойове становище переправили в село й розмістили в копальні. Ми намостили собі в численних нішах ложа й розвели велетенське вогнище, дим від якого виходив крізь шахту колодязя, на превелике роздратування деяких ротних кухарів, що мало не душилися нагорі, піднімаючи відра з водою. Оскільки нам видали міцний ґроґ, ми посідали навколо вогнища на крейдяних брилах, співали, пили й курили.

Опівночі на бойовій дузі під Монші розпочався пекельний спектакль. Бамкали десятки сигнальних дзвонів, торохкотіли сотні гвинтівок, безперервно злітали зелені та білі ракети. Відразу після цього почався наш заслінний вогонь, бахкали важкі міни, тягнучи за собою шлейфи вогненних іскор. Скрізь, де тільки в цьому сум'ятті руїн причаїлася людська душа, розлягався протяглий крик: «Газова атака! Газова атака! Гази! Гаази! Гааази!»

У сяйві ракет сліпучий потік газу сочився крізь чорні зубчасті обриси кам'яних руїн. Сильний запах хлору відчувався теж і в копальні. Ми розклали на входах великі солом'яні багаття, ядучим чадом котрих нас мало не викурило із нашого прихистку, так що ми змушені були очищувати повітря, вимахуючи шинелями й брезентом.

Наступного ранку ми були просто-таки приголомшені слідами, залишеними газом. Велика частина рослин зів'яла, навколо все було всіяне мертвими слимаками й кротами, а в коней зв'язкових вершників, що стояли в Монші, з морд та очей текла мутна рідина. Розсіяні скрізь патрони й осколки снарядів укрилися шляхетною зеленою патиною. Навіть в Душі далася взнаки ця хмара. Цивільне населення, налякане такими справами, зібралося перед ставкою полковника фон Оппена й вимагало протигазів. Їх посадили на вантажівки й завезли подалі в тил.

Наступну ніч ми знову провели в копальні; увечері я дістав повідомлення, що о 4:15 мають привезти каву, бо один англійський перебіжчик сповістив, нібито о п'ятій почнеться атака. І справді, щойно вранці нас побудили люди, які верталися з кавою, як почувся уже знайомий нам крик: «Газова атака!» Надворі в повітрі витав солодкавий запах; як ми довідалися згодом, цього разу нас вирішили пригостити фосгеном [13] Фосген — хімічна речовина. За нормальних умов — безбарвний газ із запахом прілого сіна. Відзначається удушливою дією. Під час Першої світової війни використовувався як отруйний газ. . По всій дузі Монші лютував сильний ураганний вогонь, який, втім, незабаром ущух.