Томас Гарди - Під деревом зеленим

Фенсі стояла навколішки біля двох перехилених вуликів, для зручності сперши один собі до коліна. Закотивши рукави вище ліктів, вона запихала свою маленьку рожеву ручку бочком між білими стільниками, дуже вправно й обережно, щоб часом не пошкодити чарунки. Потім, трохи розхитавши, відламувала шматок стільника, витягала його й клала у велику блакитну тарілку, що стояла поруч на лаві. Джефрі їй підсвічував.

— От же ж маленькі душогуби! — вигукнув лісник, різко смикнувши спиною. — Мабуть, я таки піду повиймаю цих нещасних заблуд, а то вони мені життя не дадуть. Дві так нещадно вжалили. І де в них стільки сил взялося?

— Ідіть, друже. Я потримаю свічку, — запропонував містер Шайнер, неквапливо забравши у Джефрі підсвічник. Лісник вийшов своїми звичними широкими кроками.

Не встиг він обійти навколо будинку й підійти до вхідних дверей, як до прибудови наблизилися інші кроки. Чиїсь кінці пальців просунулися в дірку, через яку піднімався дерев’яний засув, і до комори увійшов Дік Деві, який увесь цей час снував у лісі туди-сюди, марно чекаючи, що Шайнер забереться геть.

Фенсі підвела голову й зніяковіло привіталася. Шайнер міцніше стиснув свічник, і на випадок, якщо його мовчання не досить чітко давало Дікові зрозуміти, що він абсолютно спокійний і почувається тут як удома, переможно заспівав:

— Батько тут? — спитав Дік.

— Мабуть, у будинку, — сказала Фенсі, ласкаво подивившись на нього.

Дік окинув оком сцену, що розігрувалася перед ним, і, схоже, вирішив не поспішати. Шайнер співав собі далі:

— Рима у вас шкутильгає, причому на обидві ноги!

— зневажливо хмикнув Дік.

— Якщо хочете скаржитись на риму, то це не до мене! — відрізав містер Шайнер. — Скажіть це тому, хто її придумав.

Фенсі тим часом опанувала себе.

— Скуштуйте-но, містере Деві, — сказала дівчина, простягаючи йому невеличкий круглий шматочок медового стільника, останній з ряду; вона все ще стояла на колінах і закинула голову назад, щоб заглянути йому в очі, — а потім і я скуштую.

— Тоді вже і я, якщо дозволите, — додав містер Шайнер. При цьому фермер тримався зверхньо, наче його поважне становище не дозволяло йому опускатися до рівня пустих жартів. Прийнявши від Фенсі стільник, він повертів його в руках, аж поки чарунки не почали ламатися і мед тонкою цівкою не потік йому між пальцями.

Раптом Фенсі тихо зойкнула, й обидва чоловіки повернули голови в її бік.

— Що сталося, мила? — спитав Дік.

— Та нічого. Ой! Просто бджола вкусила з внутрішнього боку губи! Мабуть, ховалася в одній із чарунок!

— Треба не дати губі розпухнути! — зауважив Шайнер, виступивши вперед й присівши біля неї. — Дайте подивлюся.

— Ні, ні!

— Дайте я подивлюся, — сказав Дік, присівши з іншого боку від дівчини. Трохи повагавшись, Фенсі пальцем відтягнула нижню губу, щоб показати місце укусу.

— Сподіваюся, воно швидко пройде! Якби хоч деінде вкусила, то дрібниці, але на губі — таке видне місце,

— додала вона зі сльозами на очах, злегка скривившись від болю.

Шайнер тримав свічку високо над головою й так близько наблизив своє обличчя до Фенсі, ніби губу демонстрували виключно йому. Дік зі свого боку присунувся ще ближче, наче Шайнера тут і не було.

— Напухає, — сказав Дік їй у праве вухо.

— Не напухає, — сказав Шайнер у ліве.

— Якщо бджола вкусить у губу, це дуже небезпечно? — схлипнула Фенсі. — Я знаю, що у язик небезпечно.

— О ні, зовсім не небезпечно! — заспокоїв її Дік.

— Ще й як небезпечно! — одночасно з ним відповів Шайнер.

— Що ж, доведеться потерпіти! — сказала Фенсі, знову повернувшись до вуликів.

— Треба змастити нашатирним спиртом і олією, міс Дей, — турботливо сказав Шайнер.

— При укусах змащують оливковою олією і нашатирним спиртом, міс Дей, — ще турботливіше сказав Дік.

— Здається, у нас щось таке є. Ви не могли б піти в дім і принести? — попросила дівчина.

Чи то навмисне, чи то випадково, але Фенсі так недбало кинула цю фразу, що те, кого саме вона мала на увазі, кожен із кавалерів міг потрактувати на свою користь. А тому і Дік, і Шайнер зіскочили на ноги, наче близнюки-акробати, і пліч-о-пліч вийшли у двері. Разом вхопилися за засув, підняли його і крок у крок пройшлися аж до будинку. Більше того, увійшовши до кімнати, вони так само попрямували аж до крісла місіс Дей, водночас двері на дубовій петлі грюкнули з такою силою, що ряди олов’яного посуду в шафі задзвеніли, наче дзвони.