Томас Гарди - Під деревом зеленим

Поки наша героїня повертається на своє місце серед інших дам, давайте роздивимось її краще. Зростом вона трохи вища за середнє. Найвиразніша її риса — це гнучкість, яка надає рухам легкості та плавності, особливо в танці. Карі очі, обрамлені гострою й тонкою дугою брів, які нагадують не що інше, як вигини двох нот, яскраво блистять. Іноді цей блиск пом’якшується тінню задуми, яка на мить може приглушити, хоча ніколи повністю не гасить кокетливі іскорки, які, між іншим, ніколи не розгоряються настільки, щоб вийти за межі порядності. Вигин губ — так само чіткий і м’який, як і вигин брів. Ніс правильної форми, що, варто сказати, немало важить, адже всім добре відомо, що на сотню красивих ротиків та оченят приходиться лише один гарний носик. Додайте до цього пишне темно-каштанове волосся й легке біле плаття з блакитними вставками — і ви зможете приблизно уявити собі цю молоду дівчину, яка вирізнялася серед решти жінок, наче квітка серед коренеплодів. А танці тим часом продовжувалися. Містер Шайнер, скориставшись своєрідними правилами танцю, покинув свою партнерку та заволодів дамою Діка, і пара пронеслася через всю кімнату, наче молоді, що спішать до вівтаря. Дік відскочив назад, з усіх сил намагаючись здаватися незворушним, хоча насправді мав досить дурнуватий вигляд, який аж надто явно засвідчував його незгоду з такою втечею. Дік зціпив зуби, намагаючись тримати себе в руках, коли раптом міс Фенсі й містер Шайнер повернули назад, і Дік із неприхованим завзяттям взявся за руки зі своїм суперником, щоб утворити арку над головою міс Дей (мабуть, звідси й пішла назва танцю). Після цього він знову мусив відпустити її до містера Шайнера, який витанцьовував так завзято, що, здавалося, його ланцюжок теж танцює всіма своїми частинами. Візник теж не шкодував ніг, аж все його масивне тіло затрусилося, як желе. З обличчя місіс Пенні, яка, танцюючи з Ройбеном, завжди боялася за свою безпеку, протягом всього танцю не сходила сором’язлива посмішка — через цю звичку в неї вже навіть зморшки з’явилися, а замість очей виднілися лише вузенькі щілиночки. З майже рабською покірністю, приправленою страхом, вона повторювала за візником усі без винятку танцювальні рухи, навіть ті викрутаси, до яких час від часу вдавався Ройбен зі своєю багатою фантазією.

Сережки у вухах дам літали в усі боки, виробляючи нечувані сальто, підстрибували то праворуч, то ліворуч, зрештою вдаряючись об вуха своїх господинь. Місіс Крамплер — огрядна жіночка, яка, хтозна з якого дива (чого ніхто не вважав за потрібне з’ясувати), танцювала в чистому фартусі, — рухалася так плавно, що ніхто не міг розгледіти її ніг. Дехто навіть казав, що вона перекочується на коліщатах.

Спливала хвилина за хвилиною, і вечірка досягла тієї межі, коли жінки вже й не думали турбуватися про свої зачіски і волосся розліталося в різні боки; коли сліди поту проступали на обличчях навіть найтендітніших дівчат, не кажучи вже про їхніх партнерів, у яких чоло вже давно було рясно зрошене; коли складки на спідницях почали розправлятись, а старші гості, котрі пішли танцювати слідом за молодими, вже відчували, як штрикає в колінах, і проклинали цей нескінченний танець; коли (як це буває на сільських вечірках) чоловіки порозстібали жилети, а скрипалі так гарячково вигравали, що їхні стільці опинилися футів за два від свого початкового місця.

Фенсі танцювала з містером Шайнером. Дік розумів, що гарні манери зобов’язували її однаково люб’язно ставитися до кожного кавалера, однак він ніяк не міг позбутися думки, що вона могла б танцювати і з меншим захопленням, могла б рідше посміхатися в обіймах фермера.

— Боюся, ви забули помінятися партнерами, — несміливо мовив Дік до містера Шайнера, чий ланцюжок ще розгойдувався від недавнього повороту.

Фенсі було рушила до Діка, щоб виконати заміну, однак її партнер проігнорував хлопця і продовжив танцювати, ніжно схилившись до своєї дами.

— Шайнер надто вже захопився, — пробурмотів юнак собі під ніс, спостерігаючи за ними. А пара знову протанцювала через всю кімнату і зайняла своє місце серед інших. Увесь цей час Фенсі приязно посміхалася своєму партнерові.

— Містере Шайнер, ви не помінялися партнерами, — повторив Дік, не придумавши нічого більш нищівного. Сам він поміняв партнерку, і його просто виводило з себе таке нахабне порушення правил.

— Може, я нікому не збираюся віддавати свою даму,

— Відказав містер Шайнер.

— Боюся, вам доведеться, сер.