Артур Хейли - Готель

Поміркувавши, Огілві відповів:

— Поки що поліція знає тільки те, що в місцях, які вона прочесала, розшукуваної машини немає. Пошуки ще й досі тривають — головним чином на околицях міста. На це кинуто зараз геть увесь особовий склад. Не сьогодні-завтра кільце почне стискатися.

Тон розмови помітно відрізнявся від учорашнього. Вчора вони були супротивниками, а тепер радились, наче змовники, які вивчають одне одного, перше ніж укласти союз.

— Якщо лишається так мало часу — чому ми марнуємо його? — спитала герцогиня.

Очиці детектива звузилися.

— Може, накажете виїхати на вашій машині зараз — серед білого дня? Ви б іще запропонували мені поставити її на центральній площі!

Несподівано озвався герцог Кройдонський.

— Дружина вкрай знервована. Не треба розмовляти з нею грубо.

Похмуро-глузливий вираз обличчя Огілві не змінився. Він вийняв з кишені сигару, подивився на неї і сховав назад до кишені.

— У нас усіх нерви підгуляли. І доки ця історія не скінчиться, навряд чи щось зміниться.

Герцогиня нетерпляче промовила:

— Гаразд, годі про це. Мене більше цікавить, що відомо поліції. Вона вже знає, що треба шукати «ягуара?»

Кругла голова з потрійним підборіддям заперечливо хитнулася.

— Коли знатиме, ми про це зразу почуємо. Я ж вам уже казав — експерти, напевно, морочитимуться кілька днів, бо машина — іноземної марки.

— А чи не з’явилося якихось ознак… так би мовити, зменшення інтересу до цієї справи? Знаєте, як іноді буває — поліція марно шукає день, два, і публіці все це починає набридати.

— Ви що — з неба впали? — щиро здивувався гладун. — Ви хіба не бачили ранкових газет?

— Бачила, — відповіла герцогиня. — Це я спитала, бо дуже вже хочеться, щоб так воно було.

— Все лишається по-старому, — запевнив її Огілві. — І поліція старається, аж із шкури лізе, бо якщо винуватців не знайдуть, в управлінні полетять голови — і в начальства, і в тих, хто під ним. Мер уже ясно дав це зрозуміти, отже, до справи домішалася ще й політика.

— Виходить, тепер вивести машину за місто буде ще важче?

— А ви самі подумайте: кожен лягавий знає, що коли він затримає оту саму машину — вашу машину, — то вже за годину пришпилюватиме до рукава нову нашивку, а то й дві. Уявляєте, як вони пильнують? Отож-бо.

На кілька хвилин запала мовчанка — чути було тільки, як сопе Огілві. Всі троє розуміли, яким буде наступне запитання, але герцогиня не квапилася ставити його — неначе побоюючись, що відповідь уб’є останню її надію. Нарешті вона зважилася:

— Коли ви збираєтеся вирушити?

— Сьогодні вночі, — відповів Огілві. — З тим і прийшов до вас.

Герцог зітхнув.

— Як ви думаєте їхати? — спитала герцогиня. — І що будете робити, аби вас не помітили?

— Гарантії, що не помітять, немає. Але дещо я обміркував.

— А саме?

— Найкращий час для від’їзду, По-моєму, — перша година.

— Ночі?

Огілві кивнув.

— Рух у цей час не дуже напружений, хоч машин на дорогах ще багато.

— Але помітити вас усе-таки можуть?

— Помітити можуть будь-коли. Тут без ризику не обійтися.

— Гаразд, ви виїхали з Нового Орлеана. А далі?

— Їхатиму до світання — до шостої ранку. На той час буду вже в штаті Міссісіпі. Десь біля Мейкона.

— Але ж це зовсім близько! — вигукнула герцогиня. — Штат Міссісіпі. Це ж менше чверті шляху до Чікаго.

Гладун покрутився на стільці — той аж затріщав під ним.

— А ви хотіли б, щоб я мчав по сто шістдесят? Вам потрібні рекорди? Щоб який-небудь лягавий зупинив мене за перевищення швидкості?

— Ні, звісно, я цього не хочу. Просто чим далі ви від’їдете від Нового Орлеана, тим краще. А що ви робитимете вдень?

— Зверну з дороги, сховаюся де-небудь. У штаті Міссісіпі є де сховатися.

— А потім?

— Як смеркне, подамся далі. Через Алабаму, Теннессі, Кентуккі, Індіану.

— А коли. ви вже будете в безпеці? По-справжньому в безпеці?

— Мабуть, коли в’їду в Індіану.

— Там ви перебудете п’ятницю?

— Якщо все буде гаразд.

— Отже, до Чікаго ви дістанетеся в суботу?

— В суботу вранці.

— Чудово, — сказала герцогиня. — Ми з чоловіком вилетимо в Чікаго в п’ятницю ввечері. Там зупинимося в готелі «Дрейк» і будемо чекати від вас дзвінка.

Герцог уважно вивчав свої руки, уникаючи погляду Огілві.

Старший детектив упевнено сказав:

— Я подзвоню вранці.

— Чи вам потрібно щось зараз?

— Дайте мені записку в гараж — щоб я міг взяти вашу машину. На той випадок, якщо там запитають.