Артур Хейли - Готель

І ще одне: всі ці крісла тут — зайві. Якщо людина хоче сісти — хай іде в бар чи в ресторан…

Аналогічну проблему він уперше розв’язав багато-багато років тому, коли придбав свій перший готель — нашвидкуруч стулений барак із фальшивим фронтоном у закутньому містечку на південному заході. Цей готель відрізнявся від інших тим, що мав дванадцять платних убиралень, якими, наїжджаючи до містечка, користувалися всі фермери та поденники з округи радіусом у сто миль. Молодий Кертіс був приємно здивований, пересвідчившись, що вбиральні дають чималий прибуток, і зрозумів, що прибуток міг би бути ще більший, коли б не закон штату, за яким один з отих дванадцяти туалетів мусив функціонувати безплатно: саме перед його дверима завжди вишиковувалася черга ощадливих фермерів. Кертіс О’Кіф поклав цьому край, найнявши містечкового п’яничку. За двадцять центів на годину й пляшку дешевого вина той під час масових наїздів до містечка стоїчно висиджував у безплатній вбиральні цілий день. Виручка від решти туалетів одразу різко підскочила.

Кертіс О’Кіф усміхнувся, пригадавши це.

Він помітив, що у вестибюлі людей побільшало. Група новоприбулих одержувала ключі в портьє, кілька чоловік стежили за вивантаженням багажу з автобуса, що привіз їх з аеропорту. Перед конторкою бюро оформлення також стояла невеличка черга. О’Кіф спостерігав.

І раптом він помітив те, на що ніхто з присутніх, очевидно, ще не встиг звернути уваги.

До готелю ввійшов гарно вдягнений негр років сорока, з валізкою в руці. Огледівшись, він невимушеною ходою підійшов до бюро оформлення, поставив валізку на підлогу й почав чекати — третій у черзі.

О’Кіф ясно чув усю подальшу розмову між ним і клерком.

— Доброго ранку, — сказав негр. В нього був середньозахідний акцент, приємна вимова освіченої людини. — Я доктор Ніколас. У вас для мене зарезервовано номер.

Чекаючи, він зняв свій чорний капелюх. Сріблясто-сиве волосся його було акуратно зачесане.

— Гаразд, сер. Заповніть, будь ласка, анкету. — Клерк промовив це, не дивлячись угору. Коли ж він звів очі, обличчя його закам’яніло, він шарпнув назад анкету, яку за мить до того поклав на бар’єр, і твердо проказав: — На жаль, у готелі вільних місць немає.

Негр усміхнувся й терпляче пояснив:

— Я зарезервував номер, і ваш готель листовно підтвердив замовлення.

Він видобув з внутрішньої кишені набитий паперами гаман, знайшов і простяг лист.

— Очевидно, сталася якась помилка. Даруйте. — Клерк навіть не глянув на лист. — У нас тут має відбутися з’їзд.

— Я знаю, — кивнув доктор Ніколас. Усмішка поволі сходила з його обличчя. — З’їзд американських дантистів. Я — учасник цього з’їзду.

Клерк-реєстратор похитав головою.

— Я нічого не можу для вас зробити.

— В такому разі, з ким, крім вас, я можу поговорити? — спитав негр, ховаючи гаман.

Поки вони розмовляли, до готелю прибували все нові й нові постояльці. Перед бюро оформлення зібралася вже чимала черга. Якийсь чоловік у плащі нетерпляче гукнув:

— Хто там нас затримує?

О’Кіф чекав, що ж буде далі. Він розумів: у цьому переповненому тепер вестибюлі цокає годинниковий механізм бомби вповільненої дії, і от-от станеться вибух.

— Можете поговорити із заступником адміністратора. — Перехилившись через бар’єр, клерк голосно гукнув: — Містере Байлі!

Літній чоловік, що сидів за столом у ніші на другому кінці вестибюля, підвів голову.

— Містере Байлі, підійдіть, будь ласка, сюди!

Заступник адміністратора кивнув і повільно, з виразом утоми на брезклому, зморшкуватому обличчі, підвівся. Поки він, човгаючи, простував через вестибюль, губи його склалися в професійну догідливу усмішку.

«Ветеран, — подумав Кертіс О’Кіф. — Просидів, мабуть, кілька десятків років клерком у бюро оформлення, а потім одержав у вестибюлі свій стіл та стілець і право розв’язувати дрібні непорозуміння між клієнтами й персоналом». Як заведено в більшості готелів, звання заступника адміністратора надане йому тільки про людське око — щоб клієнти тішилися ілюзією, ніби мають справу з особою відповідальною. А тим часом справжнє готельне начальство для простої публіки недосяжне, бо сидить воно в кабінетах десь високо нагорі.

— Містере Байлі, — сказав клерк, — я пояснив цьому добродієві, що в готелі вільних місць немає.

— А я пояснив, — підхопив негр, — що для мене тут зарезервовано номер, і факт цей підтверджений листом.

Заступник адміністратора благодушно просяяв, адресуючи свою доброзичливість і тим, що стояли в черзі.