Артур Хейли - Готель

Коли вони кінчали снідати, задзвонив телефон. Трубку зняла й передала О’Кіфові Додо. Викликав його Генк Лемніцер, повноважний представник готельного короля на західному узбережжі. Догадуючись, про що піде мова, О’Кіф попросив переключити виклик на апарат у його кімнаті і, виходячи, щільно зачинив за собою двері.

Спочатку вони поговорили про фінансові справи (які стосувалися не готелів, а дочірніх підприємств, що їх Лемніцер упевненою рукою розбудовував у Каліфорнії), а потім О’Кіф почув і те, що, власне, сподівався почути.

— Я до вас іще з одним, містере О’Кіф, — прогугнявив на каліфорнійський манір Лемніцер. — Ідеться про Дженні Ламарш, оту лялеч… гм, юну леді, до якої ви виявили інтерес у «Беверлі-хіллс». Пригадуєте її?

Ще б пак! О’Кіф добре пам’ятав її — красуня-брюнетка, постать — очей не відведеш, весела вдача, тонке чуття гумору… Вона вразила його і своєю хтивою вродою, і широтою інтересів. Хтось, пригадалося йому, казав, що вона закінчила Вассар [12] Привілейований жіночий коледж у штаті Нью-Йорк. . У Голлівуді знімається в одній з дрібних студій.

— Так, пригадую.

— Я балакав з нею, містере О’Кіф, кілька разів. Одне слово, вона каже, що радо подалася б з вами в яку-небудь тривалу подорож і навіть не в одну, а в дві-три.

Звичайно, зайве було питати, чи розуміє міс Ламарш, в якій ролі її візьмуть у таку подоррж. Генк Лемніцер уже, мабуть, поставив усі крапки над «і». А перспектива, признався собі О’Кіф, вельми принадна. І розмови, й інші речі з Дженні Ламарш були б непоганим стимулятором для його нервової системи. Ця дівчина не губилася б у будь-якому товаристві: І не сушила б собі голову над такою простою проблемою, як вибір фруктового соку на сніданок.

І все-таки, несподівано для самого себе, він на мить завагався.

— Я хотів би зразу домовитися з вами про майбутнє міс Леш.

Лемніцерів голос упевнено долинув через континент:

— Це хай вас не турбує. Я подбаю про Додо, як дбав про всіх інших.

Лемніцер був надзвичайно корисною людиною, але часом йому бракувало почуття такту…

Повернувшись до вітальні Додо, О’Кіф побачив, що вона складає на візок брудний посуд, і роздратовано вигукнув:

— Покинь! У готелі є люди, яким платять за цю роботу.

— Мені просто подобається… — В її виразних очах він прочитав розгубленість і біль. Од візка вона, однак, відійшла.

О’Кіф і сам не знав, що зіпсувало йому настрій; він кинув коротко:

— Я пройдуся по готелю.

В думці вирішив, що потім задобрить її — візьме на екскурсію по Міссісіпі на старенькому колісному пароплаві «Президент». Такі прогулянки в галасливій юрмі туристів тішать її, як малу дитину.

Він з’їхав ліфтом на другий поверх, а звідти сходами спустився у вестибюль, твердо наказавши собі не думати більше про Додо. Службовці готелю, помічаючи його, враз виструнчувалися й прибирали енергійний, діловитий вигляд. Не звертаючи на них уваги, О’Кіф спокійно роздивлявся довкола, доповнюючи власними враженнями таємний звіт Огдена Бейлі. Так, Огден мав рацію: «Сейнт-Грегорі» потребує твердої керівної руки, та й експлуатується далеко не на всі сто відсотків.

Досвід підказував О’Кіфові, наприклад, що масивні колони у вестибюлі, очевидно, нічого не підпирають. А коли так, то сама собою напрошується проста операція: видовбати в колонах ніші й віддати їх в оренду місцевим комерсантам — хай влаштовують у них рекламні вітрини своїх товарів.

Між колонами біля входу — в чудовому місці, саме на видноті — примостилася крамниця квітів. Власник крамниці, мабуть, платить готелеві за оренду двісті п’ятдесят, ну, хай триста доларів на місяць. А якщо переобладнати цей куток під коктейль-бар (на кшталт, скажімо, річкового пароплава), то за той самий місяць можна легко виручати по п’ятнадцять тисяч доларів і більше. А крамницю квітів — переселити в інше місце!

Походжаючи по вестибюлю, він подумки розмічав усе нові й нові ділянки, що даватимуть додатковий доларовий урожай. Ущільнивши вільну площу, сюди можна буде втиснути ще з півдесятка точок — касу авіаквитків, пункт прокату автомобілів, екскурсійне бюро, ювелірний і навіть галантерейно-аптечний кіоски. Природно, це змінить загальний вигляд вестибюля: від теперішньої затишної атмосфери не залишиться нічого, доведеться відмовитися і від рослин, і від м’яких килимів. Але це — вимога часу: яскраво освітлені, обліплені рекламами вестибюлі надають балансовому звітові куди веселішого вигляду.