Артур Хейли - Готель

Огілві ввійшов з коридора, оповитий хмарою сигарного диму. Завівши його до вітальні, герцогиня зупинилась і втупилася поглядом у недокурок сигари, затиснутий в зубах у товстуна.

— Ми з чоловіком не зносимо запаху сигари. Будь ласка, загасіть її.

Свинячі очиці старшого детектива глузливо зміряли її з ніг до голови, потім ковзнули по великій, гарно вмебльованій кімнаті, на мить затримавшись на постаті герцога, що стояв, зіщулившись, коло вікна.

— А у вас тут непогане гніздечко. — Нарочито повільно Огілві вийняв з рота сигару, струсив попіл і кинув недокурок у декоративний камін, але не поцілив, і недокурок упав на килим.

Герцогиня різко промовила:

— Гадаю, ви прийшли сюди не для того, щоб говорити про умеблювання.

Гладка туша перед нею заколивалася від сміху.

— Атож, мадам. Я прийшов не для того. Хоч, признаюся, мені подобаються гарні речі. — Він притишив свій тонкий пронизливий голос, що так не гармоніював з його зовнішністю. — Такі, наприклад, як ваше авто. Те, що стоїть у готельному гаражі. Марка — «ягуар», правда ж?

— Ахх! — Це був не вигук, а, радше, видих, що вихопився з грудей герцога Кройдонського. Дружина кинула на нього швидкий застережливий погляд.

— А дозвольте поцікавитися, до чого тут наше авто?

Запитання герцогині подіяло на детектива, як сигнал. Враз прибравши діловий вигляд, він спитав:

— Чи є тут ще хто-небудь, крім нас?

На це відповів герцог:

— Ні, немає нікого. Ми всіх відіслали.

— Ет, деякі речі завжди краще перевіряти.

Несподівано швидкою котячою, ходою товстун обійшов покої, відчиняючи двері до всіх кімнат. Очевидно, план Президентського люкса був йому добре відомий. Наостанку він визирнув у коридор, потім старанно зачинив за собою двері, підійшов до герцогині, яка сиділа тепер у кріслі з високою рівною спинкою, і сказав:

— А тепер — до діла. Це ви, в своєму авто, збили і втекли.

Вона подивилася йому просто в очі.

— Про що це ви?

— Тільки не грайтеся зі мною в кота-мишки, леді. Тут не до жартів. — Він вийняв нову сигару й відкусив кінчик. — Ви, звісно ж, читали газети. І радіо слухали — там про це тільки й мовиться.

На блідих щоках герцогині Кройдонської проступили червоні плями.

— Ваші інсинуації абсолютно смішні, гидкі і…

— Я вам уже сказав — облиште ці штучки! — з несподіваною люттю процідив крізь зуби Огілві. Від його удаваної чемності не лишилося й сліду. Вимахуючи незапаленою сигарою перед її носом і не звертаючи ніякої уваги на герцога, він засичав: — Майте на увазі, ваша високо-як-вас-там. Увесь Новий Орлеан аж кипить, вас розшукує поліція і міста, і штату, і взагалі всі, кому не ліньки. І якщо вони знайдуть того, хто це зробив — убив матір і дитину, а потім ушився, — пощади йому не буде, й ніякі титули його не врятують. Я теж шукав і дещо знайшов, і якщо я зараз зроблю те, що мав би зробити, то ви не встигнете й оком змигнути, як на вас накинеться взвод поліції. Але я вирішив спершу прийти до вас, щоб було по совісті, щоб Послухати, що скажете ви. — Він покліпав очицями, але холодні вогники в них не згасли. — Отож, вибирайте — слово за вами.

Герцогиня Кройдонська — гідний нащадок роду, що протягом трьох з половиною століть плекав у собі погорду до цілого світу, — так легко не здавалася. Обличчя її перекривилося від гніву, зелені очі заяскріли, вона схопилася на ноги і, підступивши впритул до череваня, промовила тоном, що спопелив би будь-кого з її власного оточення:

— Ах ви мерзотник! Як ви смієте!

Навіть Огілві на мить знітився. Але тут почувся голос герцога Кройдонського:

— Гаразд, люба, досить. Ти зробила все, що можна. — І, звертаючись до Огілві, герцог промовив: — Ваше звинувачення справедливе. Я винен. Я вів машину, і я вбив ту дівчинку.

— Оце вже інша петрушка, — сказав Огілві й запалив нову сигару. — Тепер і побалакати можна.

Герцогиня Кройдонська втомлено й повільно, всім виглядом своїм показуючи, що капітулює, опустилася в крісло і, стиснувши руки, щоб не видно було, як вони тремтять, запитала:

— Що вам відомо?

— Зараз розповім.

Начальник готельної охорони несквапно затягся й випустив хмару синього диму, глузливо, з викликом дивлячись крізь неї на герцогиню. Та гидливо наморщила носа, але промовчала. Тоді Огілві, звертаючись до герцога, сказав:

— Учора надвечір ви подалися до Ірландського Закутка — в казино Лінді. Поїхали в своєму шикарному «ягуарі», прихопивши з собою приятельку, чи як там у вас заведено називати таких… — Огілві, вищирившись, глянув на герцогиню, і герцог різко кинув: