Артур Хейли - Готель

— От і добре, — сказала Крістіна.

— Та воно добре, але рахунок його я все-таки матиму на оці.

— За вами — як за кам’яною горою, Семе, — засміялася вона.

Кертіс О’Кіф і Додо вигідно розмістилися в своїх суміжних люксах, і Додо, як завжди, власноручно розпакувала О’Кіфові й свої речі — вона любила це робити. Готельний король, сидячи в більшій з двох віталень, вивчав фінансові папери, зібрані в синій папці з написом: «Таємно. „Сейнт-Грегорі“. Результати попереднього обстеження».

Додо, уважно оглянувши розкішний кошик з фруктами, щойно надісланий сюди за розпорядженням Пітера Макдермота, вибрала яблуко; поки вона його їла, телефон, що стояв біля О’Кіфа, двічі оживав.

Перший дзвінок був від Уоррена Трента — власник «Сейнт-Грегорі» ввічливо привітався й поцікавився, чи добре влаштувалися гості. Запевнивши, що їх прийняли по-королівському («Краще просто не буває, мій любий Уоррене — навіть в О’Кіфовім готелі!»), Кертіс О’Кіф прийняв запрошення на неофіційну вечерю.

— Щиро дякуємо, — проворкотав готельний король. — І, до речі, мені дуже подобається ваш заклад!

— Саме цього я найбільше боявся, — кисло відповів Уоррен Трент.

О’Кіф зареготав, потім, ураз споважнівши, промовив:

— За вечерею побалакаємо про все, Уоррене. Бізнес — бізнесом, але для мене ви передусім — господар найвищого класу.

Він поклав трубку й побачив, що Додо дивиться на нього, наморщивши лоба.

— Якщо цей Трент такий великий господар, Керті, то чому він продає тобі свій готель?

Він відповів їй, як завжди, серйозно, хоч наперед знав, що вона нічого не второпає:

— Головним чином, тому, що настали нові часи, а він цього не помічає. Сьогодні не досить бути гостинним господарем; треба ще добре знатися на рахівництві.

— Ого, яке здоровецьке яблуко! — сказала Додо. — їм-їм і ніяк не доїм!

Тут телефон ожив удруге. Дзвонили з вестибюля, але по автомату.

— Привіт, Огдене, — сказав ОгКіф, почувши, хто з ним говорить. — Я саме читаю ваш звіт.

У вестибюлі, на одинадцять поверхів нижче, лисий, хворобливий на вигляд чоловік із зовнішністю бухгалтера (а бухгалтерія, до речі, й справді була одним із численних його фахів) ствердно кивнув своєму молодшому супутникові, що стояв за скляними дверима телефонної будки. Лисий звався Огден Бейлі й жив на Лонг-Айленді, але в «Сейнт-Грегорі» записався два тижні тому під іменем Річарда Фаунтіна з Майямі. Він міг би подзвонити зі свого номера на четвертому поверсі, але за професійною звичкою вдався до телефону-автомата. Вислухавши О’Кіфа, Бейлі чітко, по-діловому проказав у трубку:

— Деякі питання, очевидно, потребують ширших пояснень, містере О’Кіф, а крім того, ми зібрали додаткові факти, які можуть вас зацікавити.

— Дуже добре. Дайте мені ще п’ятнадцять хвилин, а потім приходьте.

Рівно за чверть години — на той час він уже дочитав звіт — у двері постукали, й Додо впустила двох чоловіків з портфелями — Огдена Бейлі та Шона Холла. Холл відрізнявся від свого начальника тільки молодшим віком; років за десять, подумав О’Кіф, обличчя його теж пожовкне, а в очах назавжди застигне пильний, зосереджений вираз — наслідок сидіння над нескінченними балансовими звітами й фінансовими підрахунками.

Готельний король привітно зустрів своїх підлеглих. Огден Бейлі — він же зараз Річард Фаунтін — відігравав неабияку роль в О’Кіфовій компанії. Цей досвідчений бухгалтер — економіст мав неоціненну здібність: оселившись у готелі під вигаданим ім’ям, він тиждень-два нишком спостерігав діяльність усіх його служб, а потім давав аналіз фінансового стану, і цей аналіз, як виявлялося згодом, майже повністю збігався з реальними цифровими даними. Видно було, що Холл, якого Бейлі сам знайшов і виховав, стане гідним наслідувачем свого талановитого вчителя.

О’Кіф запропонував їм випити по чарочці, але обидва, як звичайно, чемно відмовилися й посідали перед ним на дивані. Портфелів своїх вони, однак, не розкривали, немов знаючи, що спочатку треба відбути певні формальності. Додо, в іншому кутку вітальні, знову взялася до фруктів — тепер вона облуплювала банан.

— Я радий, що ви прийшли, джентльмени, — заявив Кертіс О’Кіф так, наче ця зустріч не була запланована кілька тижнів тому. — Гадаю, однак, що, перше ніж приступити до справ, нам годилося б попрохати ласки й помочі у всемогутнього господа нашого.

Готельний король звичним, натренованим рухом зсунувся на підлогу і вклякнув, молитовно склавши перед собою долоні. Огден Бейлі покірливо, як людина, що давно привчила себе до цієї процедури, зробив те саме, а слідом за ним, трохи повагавшись, став навколішки й молодий Холл.