Артур Хейли - Готель

— Ця обставина може мати неабияке значення. Як ви гадаєте, чи збереглася десь та записка?

— Можливо, — відповів Пітер. — Коли хочете, я подзвоню в гараж і запитаю.

— Ні, краще підійдемо туди, — сказав капітан Йоллес.

Калгмер — нічний контролер гаража — мав вигляд винуватий і розгублений.

— І треба ж! Я ж іще казав собі: сховай цей папірець, це виправдний документ, і вірите, сер, сьогодні ввечері почав шукати його, а потім подумав: господи, це ж ти, напевно, викинув його вчора разом з папером, у який загортав свій сніданок. Але ж я не винен, сер, це кожна справедлива людина зрозуміє, — він кивнув на скляну будку, з якої щойно виліз. — Там же нема де повернутися! Про який же порядок може бути мова! Я минулого тижня казав уже, якби цю будку хоч трохи розширили. Ви подумайте тільки, в яких умовах мені доводиться вночі реєструвати, впускати, випускати…

— Що було в записці герцогині Кройдонської? — перебив його Пітер Макдермот.

— Всього кілька слів. Мовляв, дозволяю містерові Огілві вивести мою машину. Я ще подумав…

— Записка була написана на готельному бланку?

— Так, сер.

— Ви не пригадуєте — папір був тиснений, з написом «Президентським люкс» угорі?

— Так, містере Макдермот, саме такий, це я точно пам’ятаю. Невеличкий такий аркушик.

Пітер пояснив детективам:

— Для Президентського люкса ми виготовляємо спеціальні бланки.

Сержант обернувся до Калгмера:

— Кажете, ви ту записку викинули разом із папером, у який загортали сніданок?

— Інакше й не уявляю собі, куди вона могла подітися… Бачите, я людина дуже акуратна. От, наприклад, минулого року…

— О котрій, приблизно, годині?

— Минулого року?

Детектив терпляче пояснив:

— Ні, вчора вночі. О котрій, приблизно, годині ви викинули той папір?

— Н-ну, десь о другій ночі. Я звичайно починаю їсти о першій. На той час приїзди-виїзди припиняються, і я…

— Куди ви його викинули?

— Туди ж, куди завжди. Сюди.

Калгмер підвів їх до шафки прибиральниці, в якій стояв контейнер на сміття, й підняв віко.

— Чи може вчорашнє сміття ще лишатися тут?

— Ні, сер. Сміття викидають щодня. В нас у готелі щодо цього порядок, правда ж, містере Макдермот?

Пітер кивнув.

— До того ж, — сказав Калгмер, — учора, пам’ятаю, цей контейнер був майже повний. А тепер — самі бачите — тільки на дні щось лежить.

— І все-таки перевіримо. — Капітан Йоллес поглядом попросив у Пітера дозволу і, перекинувши контейнер, висипав усе, що там було, на підлогу.

Та хоч як уважно вони перебрали сміття, ні паперу з-під Калгмерового сніданку, ані записки від герцогині Кройдонської не знайшли.

Калгмер покинув їх, бо біля контрольної будки зібралося кілька машин.

— Куди вивозять звідси сміття? — спитав капітан Йоллес, витираючи руки паперовим рушником.

— В сміттєспалювальну піч, — відповів Пітер. — Приставляють його туди на візках, у великих контейнерах, і там уже неможливо визначити, звідки воно. Та й однаково вчорашнє сміття, мабуть, уже спалили або саме спалюють.

— Що ж, може, обійдеться і без записки, — сказав Йоллес, — Але я все-таки хотів би мати її.

Ліфт зупинився на дев’ятому поверсі. Вийшовши з нього разом з детективами, Пітер зауважив:

— Я б не сказав, що з нетерпінням очікую цього рандеву.

— Розмова буде коротка, — сказав Йоллес. — Лише кілька запитань. А вас я прошу тільки уважно слухати. Особливо — відповіді. Можливо, згодом вам доведеться виступити свідком.

Пітер здивувався, побачивши, що двері Президентського люкса відчинені. Зсередини долинав багатоголосий гамір.

— Схоже на бенкет, — зауважив сержант.

Вони зупинилися перед дверима, і Пітер натиснув на гудзик дзвінка. Крізь другі, теж прочинені, двері їм видно було велику вітальню, а в ній — групу чоловіків і жінок з ясновельможним подружжям у центрі. В руках майже всіх відвідувачів були склянки з коктейлем і блокноти.

В передпокій вийшов секретар.

— Добривечір, — сказав Пітер. — Ці двоє джентльменів хочуть поговорити з герцогом і герцогинею.

— Представники преси?

Капітан Йоллес заперечливо похитав головою.

— Тоді прошу прийти іншим разом. Герцог дає прес-конференцію. Його призначено послом Великобританії.

— Це ми знаємо, — сказав Йоллес. — Але нас привела сюди дуже важлива справа.

Розмовляючи, вони зайшли в передпокій. Герцогиня Кройдонська рушила їм назустріч. Приємно всміхаючись, вона промовила:

— Заходьте, будь ласка.

Секретар квапливо пояснив: