Хорхе Борхес - Книга вигаданих істот

У « Фарсалії » {3} 3 «Фарсалія» — незакінчена поема римського поета Лукана (39—65) про війну між Цезарем і Помпеєм. перелічені справжні чи вигадані змії, з якими воїни Катона {4} 4 Катон, Марк Порцій (95–46 до н. е.) — римський політичний і військовий діяч. зіштовхнулися в африканській пустелі; серед них Парка, «що пересувається прямцем, наче посох», і Якуло, що летить у повітрі, немов стріла, і «важка двоголова Амфісбена». Майже тими самими словами останню змальовує і Пліній, додаючи: «…начеб однієї їй було замало, щоб вивергати свою отруту». « Скарбниця » {5} 5 «Скарбниця» — алегорична поема Брунетто Латіні. Брунетто Латіні {6} 6 Латіні, Брунетто (бл. 1220–1294) — флорентійський поет, учений, державний діяч, опікун Данте. — енциклопедія, яку той рекомендує своєму колишньому учневі в сьомому колі Пекла, — менш повчальна та більш чітка: «Амфісбена — змія з двома головами, однією на належному місці та другою на хвості; кусати вона може обома, швидко пересувається, а її очі світяться, мов свічки». У XVII столітті сер Томас Браун {7} 7 Браун, Томас (1605–1681) — англійський лікар і письменник. зазначив, що не може бути істоти, яка не мала б низу та верху, переду та заду, лівого та правого боків, і заперечив імовірність існування Амфісбени, обидва кінці якої передні. Амфісбена грецькою мовою означає: «та, що рухається у двох напрямках». На Антильських островах і в деяких регіонах Америки так називають рептилію, відому як «ходак туди-сюди», «двоголова змія» та «мурашина мати». Кажуть, нібито її годують мурахи. А ще кажуть, якщо розрубати її навпіл, то половини з’єднаються знову.

Лікувальні властивості Амфісбени відзначав ще Пліній.

Протягом останніх двадцяти п’яти років свого дослідницького життя видатний учений і філософ Еммануїл Сведенборг {8} 8 Сведенборг, Еммануїл (1688–1772) — шведський філософ-містик і теолог. (1688–1772) жив у Лондоні. А що англійці — люди неговіркі, то він мав звичку щодня спілкуватися з демонами й ангелами. Господь дозволив йому відвідувати позаземні краї та розмовляти з їхніми жителями. Христос казав, що в Рай можуть потрапити лише праведні душі; Сведенборг же додав, що вони мають бути розумними; згодом Блейк {9} 9 Блейк, Вільям (1757–1823) — англійський поет, художник і гравер. обумовить, що вони мусять бути ще й творчими. Ангели Сведенборга — це душі, які обрали Рай. Вони здатні обходитися без слів; досить, щоб один Ангел подумав про іншого — і той опиниться поруч. Двоє людей, котрі кохали одне одного на землі, стають одним Ангелом. Їхній світ підпорядкований любові; кожен Ангел є Раєм. Ангел набуває подоби досконалої людини; Рай — так само. Хоч куди дивляться Ангели — на Північ, Південь, Схід чи Захід — вони завжди бачать перед собою Бога. Вони передусім теологи; їхньою найбільшою втіхою є молитва та бесіда про духовне. Земні справи символізують справи Небесні. Сонце є подобою божества. У Раю не існує часу; зовнішній вигляд змінюється там залежно від настрою. Вбрання Ангелів сяє відповідно до їхнього розуму. У Раю багаті залишаються багатшими, ніж бідні, бо вони звикли до заможності. Предмети, меблі й міста там виразніші та складніші, ніж на землі; кольори різноманітніші та яскравіші. Ангели англійського походження мають схильність до політики, юдейського — до торгівлі коштовностями, а німецькі Ангели носять із собою книжки, в які зазирають, перш ніж дати відповідь. Оскільки мусульмани звикли поклонятися Магомету, Бог надав їм Ангела, який удає, нібито він Пророк. Убогі духом і аскети позбавлені райських утіх, бо не здатні ними насолоджуватися.

Кажуть, вісьмома ногами обдарований (чи обтяжений) сірий кінь бога Одіна {10} 10 Одін — верховний бог скандинавського пантеону. Слейпнір, який пересувається землею, повітрям і пеклом; а шестиногими, згідно з одним сибірським міфом, були первісні Антилопи. Завдяки цьому дару їх було важко або й неможливо наздогнати; божественний мисливець Тунг-пох змайстрував спеціальні ковзани з деревини священного скрипучого дерева, знайти яке йому допоміг гавкіт пса. Ковзани теж скрипіли, а ще мчали зі швидкістю стріли; щоб гальмувати, мисливцеві довелося припасувати до них клинці, зроблені з гілок іншого чарівного дерева. Через увесь небозвід гнався Тунг-пох за Антилопою. Нарешті та знесилено впала на землю, і Тунг-пох відтяв їй задні ноги.