Элинор Портер - Полліанна дорослішає

«Зараз уже десята вечора. А я сиджу вдома сам, в очікуванні, коли повернеться місіс Керю. Вона поїхала з Пендлтоном на чергову вечірку, що їх вони регулярно влаштовують у гуртожитку для молодих працівниць».

Від самого Джиммі Полліанна отримувала звістки дуже рідко, і з цього приводу, казала вона собі сумно, можна було радіти.

«Якщо він не може писати ні про що інше, крім місіс Керю та їхніх дівчат, я навіть задоволена, що він пише мені нечасто!» — зітхала вона.

Один по одному спливали одноманітні зимові дні. Минув січень з кучугурами і заметілями, минув лютий з мокрим снігом, прийшов березень з пронизливим вітром, що висвистував і завивав, розгойдуючи важкі віконниці і змушуючи ворота рипіти так, що ледь витримували і без того напружені нерви мешканців старого будинку Гаррінґтонів.

Тими днями Полліанні не так просто було грати у «знай, радій». Але вона мужньо і чесно вела свою гру. Тітонька Поллі геть припинила грати, що аж ніяк не полегшувало становище Полліанни. Тьотя Поллі взагалі була надзвичайно сумною і пригніченою. Вона не дуже добре почувалась фізично, що схиляло її до ще більшого смутку.

Полліанна так само сподівалась отримати першу премію на конкурсі. Утім, тепер уже не першу, а одну з перших. Адже вона писала нові оповідання і відправляла їх у часописи. А та регулярність, з якою редакції часописів повертали їй рукописи, дещо похитнула віру дівчини у її письменницький хист.

— Принаймні я можу радіти, що тьотя Поллі нічого про це не знає, — втішала себе Полліанна, читаючи чергову відписку з «вдячною відмовою», яку вона отримала з приводу останнього свого оповідання. — Принаймні у тітоньки не буде підстав переживати ще й через цю мою невдачу, бо вона про неї не знає.

Життя Полліанни цілковито зосередилось навколо тітоньки Поллі. Хоча сама тітка, здається, навіть не усвідомлювала, наскільки вибагливою вона стала, і як небога цілковито віддає себе справі догляду за близькою людиною.

Одного похмурого березневого дня розвиток подій дійшов до останньої межі. Встаючи з ліжка того дня, Полліанна глянула у вікно і тяжко зітхнула — догодити тітоньці Поллі у непогожі дні було завжди важче. Однак дівчина змусила себе, весело мугикаючи, спуститись на кухню і взятись до приготування сніданку.

— Ось я приготую кукурудзяні оладки, — звернулась вона до кухонної плити, — і тоді тітонька Поллі не перейматиметься так… через решту всього.

За півгодини вона постукала у двері тітчиної спальні.

— Тітонько! Ти вже встала? Так рано? І сама зробила собі зачіску!

— Я не спала майже всю ніч, от і вирішила встати, — зітхнула тітка Поллі. — І змушена була сама зачісуватись. Адже ти до мене навіть не зазирнула.

— Тітонько, я навіть не припускала, що ти вже чекаєш на мене! — квапливо почала виправдовуватись Полліанна. — Але думаю, ти зрадієш, що я не прийшла раніше, коли дізнаєшся, що я тим часом робила.

— Я не радітиму, — насупилась тітка. — За такої негоди радіти неможливо. Ти поглянь, знову дощ. Уже втретє за тиждень.

— Це правда… Але ніколи так не радієш сонцю, як по кількох непогожих днях поспіль, — підбадьорила Полліанна тітку, вправно поправляючи мережива і стрічки на її сукні. — Ходімо, сніданок уже готовий. Зачекай лишень, побачиш, що я приготувала.

Однак, навіть кукурудзяні оладки цього разу не поліпшили настрій тітоньки Поллі. Все їй було не так, все видавалося нестерпним. То було справжнє випробування для Полліанни. На довершення з’ясувалося, що протікає дах над східним краєм мансарди. А ще надійшов лист із неприємними новинами. Але, вірна своїм переконанням, Полліанна сміючись запевняла, що все це пусте. Як на неї, то вона навіть задоволена, що дах тече. Бо це означає, що у них таки є дах над головою. А на лист із неприємними новинами вони давно вже чекали. Тим ліпше, що він нарешті прийшов і звільнив їх від тривожного очікування. Однаково ж неприємні новини мали прийти, а тепер з цим покінчено.

Всі ці події вкупі з іншими перешкодами і прикрощами затримали хід звичних хатніх клопотів, а будь-які затримки у повсякденному житті завжди викликали невдоволення педантичної тітоньки Поллі, схильної планувати все з точністю до секунди.

— Уже пів на четверту! Полліанно, ти дивишся на годинник? — роздратовано вигукнула вона. — А ти ще й досі не позастеляла ліжка!

— Так, тітонько люба, зараз позастеляю. Ти не хвилюйся.

— Ти чула, що я кажу? Подивись на годинник! Уже пів на четверту!