Вашингтон Ірвінг - Ірвінг В. Легенда про Сонну Балку та інші історії

Так закінчилася ця небезпечна експедиція. Лікар і Брудний Сем незабаром повернулися назад на Манхеттен, і кожен з них мав свою окрему версію страшної пригоди, яка сталася з ними. Що ж стосується бідного Вольферта, то замість того, щоб повернутися з перемогою, з лантухами, повними золота, його доправили додому на ношах у супроводі ватаги цікавих підлітків. Дружина та донька побачили цей осоружний почет на відстані, здійняли на ноги всіх сусідів своїми зойками, бо подумали, що бідний чоловік наклав на себе руки в черговому нападі шаленства. Однак, збагнувши, що він ще живий, хутко поклали його до ліжка, біля якого розсілися старі матрони з усієї округи, щоб визначити, як треба лікувати хворого. Усе містечко гуділо про випадок із шукачами скарбів. Багато людей відвідали місце тих нічних пригод, але, незважаючи на те, що знайшли його, не виявили там нічого, вартого їхньої уваги. Дехто стверджував, що знайшов уламки дубової скрині з залізною лядою, від яких тхнуло золотом. Казали також, що в старому родинному скелі знайшли сліди тюків і ящиків, але це було дуже сумнівно.

Правду кажучи, таємницю всієї цієї історії так і не розгадали до цього дня. Чи був там якийсь скарб, колись справді закопаний у тій місцині, чи ні, а якщо так, то чи забрали його ті, хто й закопав? А, може, він і досі лежить там під охороною гномів і злих духів, поки хтось належним чином не візьметься до пошуків, про це все можна лише гадати. Зі свого боку, я схиляюся до останньої думки, і не сумніваюся, що велетенські скарби лежать поховані і там, і в багатьох інших місцях цього острова та поблизу нього, закопані в часи буканьєрів і перших голландських колоністів. І я щиро рекомендував би багатьом своїм співгромадянам зайнятися пошуками, якщо вони не мають якоїсь іншої роботи.

Висувалося багато гіпотез і про те, ким був дивний морський вовк, котрий упродовж тривалого часу верховодив маленькою ватагою на Корліровому мисі. Бо й зник він дивно, і з'явився знову за страшних обставин. Одні вважали, що він був контрабандистом і допомагав своїм товаришам вивантажувати товар у скелястих бухтах острова. Інші, що він був піратом, одним із найдавніших соратників Кідда або Брейді, і повернувся, щоб видобути скарби, раніше закопані в околицях. Єдиною обставиною, яка проливає хоч якесь світло на це таємниче питання, було повідомлення про дивне на вигляд судно, схоже на піратське, яке помічали впродовж кількох днів, з нього ніхто не висаджувався і нічого не повідомляв про себе місцевій владі. Але вночі човни шмигали туди-сюди, а корабель бачили, як він зупинився при вході в гавань наступного ж сірого світанку після невдачі наших шукачів скарбів.

Я також не можу не згадати ще одну розповідь, яку я скоріше вважаю апокрифічною, про те, що буканьєра, котрого вважали потопельником, бачили вдосвіта з ліхтарем у руці верхи на своїй великій морській скрині, коли той пропливав крізь Браму Пекла, а навколо нього гуркотіло та завивало з подвійною люттю.

Поки весь пліткарський світ поринув у теревені та чутки, бідний Вольферт лежав хворий і сумний у своєму ліжку, з побитим тілом і зраненою душею. Його дружина та донька зробили все, що могли, щоб перев'язати йому рани, як тілесні, так і духовні. Стара добра жінка не відходила від ліжка, постійно сиділа біля нього і плела з ранку до ночі. Донька ж нещасного виявила найбільше турбот про батька. їм також не бракувало уваги з боку сусідів. Що б там не казали про занепад дружби, коли хтось потрапляє в біду, Вебберів це зовсім не стосувалося. Дружина аж ніяк не могла нарікати на самотність, бо не одна сусідка покидала свою роботу, щоб долучитися до зграйки кумась біля обійстя Вольферта Веббера і дізнатися про його здоров’я та деталі тієї історії. До того ж ніхто не приходив із порожніми руками, несли відвар із молюсків, шавлії, бальзам чи інше зілля, пишаючись можливістю продемонструвати свою доброзичливість і лікарський хист. Через які тільки муки не пройшов бідний Вольферт, а все марно. Боляче було дивитися, як сили покидають його із дня в день. Він худнув на очах, ставав усе блідіший і блідіший та глипав на присутніх з-під старої ковдри, зшитої з клаптиків, оточений сонмом матрон, котрі люб'язно збиралися, щоб зітхати, стогнати та співчутливо споглядати на хворого.

Дірк Вальдрон був єдиною істотою, яка, здавалося, сонячно променіла в цій понурій оселі. Він приходив із веселим виглядом і бадьорим духом та намагався реанімувати згасаюче серце бідолашного шукача скарбів, але це не допомагало. Вольферт був цілковито зламаний. Якщо й бракувало чогось, щоб довести його до повного розпачу, то це повідомлення, яке надійшло в час його найбільших страждань. Місцева громада вирішила прокласти нову вулицю якраз посеред його капустяного поля. Тепер він не бачив більше нічого в майбутньому, крім бідності та руйнації. Адже йому доведеться позбутися останньої опори, городу своїх предків. Треба було б спитати, що ж тоді станеться з його бідними дружиною та дитиною?