Вашингтон Ірвінг - Ірвінг В. Легенда про Сонну Балку та інші історії

Однак основною причиною тривоги чесного Вольферта було зростання добробуту міста. Витрати на життя зросли вдвічі чи навіть утричі, але господар не міг подвоїти чи потроїти кількість своєї капусти. А наявність конкурентів не дозволяла підняти ціну. Отож усі навколо багатіли, а Вольферт біднів. І як не пнувся, не міг вигадати, як відшкодувати збитки.

Цей наростаючий клопіт, який збільшувався мало не щодня, поступово вплинув на нашого персонажа. На його чолі з’явилося дві-три додаткові зморшки, річ, невідома раніше в родині Вебберів. Здавалося, що тривога загорнула догори кінчики трикутного капелюха чоловіка, додавши образу неспокою, що суперечив спокійним і ширококрисим капелюхам його знаменитих попередників.

Можливо, що це і не порушило б істотно спокійну вдачу господаря, якби він мав піклуватися лише про себе та свою дружину. Але юна донька поступово досягала зрілості. А весь світ знає, коли дівчата починають дозрівати, то вимагають до себе стільки уваги, скільки не потрібно для догляду за жодними фруктами чи квітами. Мені бракує таланту, щоб описати всі жіночі принади, інакше я б передав, як розцвітала врода цієї маленької голландської красуні. Як її сині очі ставали глибшими і глибшими, а її вишневі губи полум'яніли та червоніли. А як вона дозрівала, округлювалася впродовж шістнадцяти літ, а на сімнадцятій весні, здавалося, готова була вирватися з пут свого корсажу, як напіврозквітлий пуп'янок троянди.

О, який гарний був день! Чи можу я показати, якою вона була тоді, коли одягла в неділю вранці фамільну старовинну голландську сукню із шафи, ключ до якої довірила їй матінка. Це було весільне вбрання ще її прабабусі, підігнане відповідно до моди, з розмаїтими орнаментами, що передавалося в родині як реліквія. Світло-каштанові коси юнки були злегка завиті маслянкою в спокусливі кучерики обабіч її ясного чола. Ланцюжок із жовтого чистого золота обіймав шию панночки. Маленький хрестик, який просто спочивав біля входу в ніжну долину щастя, наче освячував це місце. Але годі! Не такому стариганю, як я, розповідати про ці жіночі зваби. Досить сказати, що Емі минуло сімнадцять років. Ще задовго до того, коли на її канві з'явилися сердечка закоханих, безжально пробиті стрілами, і так звані вузлики вірності були вишиті синім, стало очевидно, що вона захопилися чимось цікавішим, ніж вирощування соняхів або квашення огірків.

У цей критичний період жіночого існування, коли серце в грудях дівчини, як і його емблема-медальйон, що висить на грудях, може вмістити лиш один образ, новий гість став навідуватися під дах Вольферта Веббера. Це був Дірк Вальдрон, єдиний син бідної вдовиці. Але він міг похвалитися більшою кількістю батьків, ніж будь-хто інший у провінції, бо його мати мала аж чотирьох чоловіків і лише одну дитину, тому той, хоч і народився в її останньому шлюбі, міг би чесно стверджувати, що є запізнілим плодом тривалих зусиль. Цей син чотирьох батьків поєднував у собі заслуги та міць усіх своїх предків. Якщо він і не мав славетного родоводу, то мав можливість залишити такий після себе. Бо досить було лише поглянути на свіжого та дужого молодика, щоб збагнути, що він покликаний стати засновником могутнього племені.

Цей юнак поступово став постійним відвідувачем у родині Вебберів. Він мало балакав, але сидів довго.

Набивав люльку батькові, коли та порожніла, підіймав спицю матері або клубок ниток, коли ті падали на підлогу. Гладив пухнасту та плямисту спинку котика і допомагав доньці поратися з мідним чайником, який виспівував на вогні. Усі ці беззвучні маленькі послуги можуть здатися незначною допомогою, але коли справжнє кохання перекладене нижньоголландською, воно проявляє себе саме таким чином. Усе це знайшло відгук у сім'ї Вебберів. Привабливий юнак здобув дивовижну прихильність в очах матері. Руда кішка з чорними плямами, хоча і була найбезглуздішою і найбайдужішою представницею свого роду, проявляла безсумнівні ознаки схвалення до візитів молодика. Чайник, здавалося, виспівував привітніше і вітав прибуття гостя. І якщо ми правильно прочитали хитрі погляди юнки, коли вона сиділа з удаваною серйозністю і вишивала біля матері, — то дівчина не поступалася своїми почуттями ні пані Веббер, ні кішці, ні чайнику на кухні.

Лише Вольферт не помічав, до чого йде. Він глибоко задумався про зростання міста та своєї капусти, сидів, глипав на вогонь і мовчки пихкав люлькою. Одного пізнього вечора, коли лагідна Емі вже за звичкою проводжала свого коханого до вхідних дверей, гість, також за звичкою, цнотливо поцілував супутницю, але відлуння поцілунку було таким гучним, що сягнуло навіть вуха глухуватого Вольферта. Той повільно второпав, що в нього з'явилося нове джерело для тривоги. Йому й на гадку не спадало, що ця дитина, яка, здавалося, ще вчора видиралася йому на коліна, гралася з ляльками та будувала хатки, могла задуматися про якесь кохання та заміжжя.