Хулио Кортасар - Усі вогні ­— вогонь

Переклад Юрка Покальчука

Уперше Маріні побачив острів, коли, чемно схилившись над кріслами праворуч, закріпляв пластиковий столик, перш ніж поставити на нього тацю з обідом. Пасажирка кілька разів зміряла його поглядом, поки він розносив журнали й склянки з віскі; закріплюючи столик, Маріні барився, знуджено запитуючи себе, чи варто відповісти на настирний погляд пасажирки-американки, яких багато, коли раптом у синьому овалі ілюмінатора з’явився берег острова, золота смужка піску й узгір’я, що підносилися вгору, до пустельного плато. Поправивши нахилену склянку з пивом, Маріні посміхнувся пасажирці. «Грецькі острови», — мовив. «Oh, yes, Greece» [31] О, так — Греція ( англ .) , — озвалася американка з удаваною цікавістю.

Пролунав короткий дзвінок, і стюард випростався, а професійна посмішка не сходила з його тонких губ. Він зайнявся подружжям сирійців, які попросили принести їм томатний сік, але в хвості літака дозволив собі згаяти кілька секунд і ще раз глянув униз; острів був маленький і самотній, Егейське море облямовувало його яскравою синявою, що увиразнювала сліпучо білий і мовби скам’янілий край острова, об який унизу, серед рифів і лагун, билася пінява. Маріні завважив, що пустельні береги тягнуться на північ та захід, решту острова утворювала гора, яка спадала просто в море. Це був скелястий безлюдний острів, хоча сіра пляма неподалік північного берега могла виявитися будиночком або й низкою будиночків. Він почав розкупорювати бляшанку з соком, а коли нахилився, острів у ілюмінаторі зник; залишалося тільки море, нескінченне зелене видноколо. Хтозна чому глянув на годинник; стрілки показували точно дванадцяту — полудень.

Маріні радів, що його призначили на рейс Рим-Тегеран, бо краєвид тут був не такий сумний, як на північних рейсах, і дівчата зазвичай відверто тішилися з можливості полетіти на Схід або побачити Італію. Через чотири дні, допомагаючи хлопчику, який загубив ложку й безпорадно глипав на десерт, Маріні знову узрів краєчок острова. Різниця в часі складала вісім хвилин, та коли він припав до ілюмінатора в хвості літака, сумніви розвіялися; обрис острова, що нагадував виповзаючу з води черепаху, неможливо було ні з чим сплутати. Маріні дивився на острів, поки його не покликали; цього разу він упевнився, що сіра пляма — це низка будиночків; йому вдалося розгледіти оброблені городи, що підступали до берега. Під час стоянки в Бейруті Маріні кинув погляд на атлас й запитав себе, чи цей острів, бува, не Орос. Радиста, байдужого француза, здивував його інтерес. «Усі ці острови схожі одні на одні, я вже два роки працюю на цьому рейсі, і вони мені нецікаві. Втім, покажіть його мені наступного разу». Це був не Орос, а Сірос — один з численних островів на узбіччі туристичних маршрутів. «Він не протримається і п’яти років, — сказала йому стюардеса, коли в Римі вони пішли випити по келишку. — Поквапся, якщо хочеш поїхати туди, орди можуть захопити його будь-якої миті, Чингіз Кук пильнує». Проте Маріні й далі думав про острів, а згадавши, дивився на нього, коли поблизу був ілюмінатор, і зрештою майже завжди стенав плечима. Це було безглуздям; тричі на тиждень летіти ополудні над Сіросом здавалося такою ж химерою, як тричі на тиждень снити, буцімто летиш ополудні над Сіросом. Усе в цьому марному повторюваному спогляданні було облудним, крім хіба що бажання усе повторити: погляд, кинутий перед полуднем на годинник, і недовгий пронизливий контакт зі сліпучо білим краєм острова на межі майже чорної синяви, і будиночки, в яких рибалки навряд чи підведуть очі, щоб простежити політ цієї іншої химери.

Через вісім чи дев’ять тижнів, коли Маріні запропонували рейс до Нью-Йорка з усіма його перевагами, він подумав, що це нагода покінчити з безневинною, але нав’язливою манією. У нього в кишені лежала книжка, в якій невідомий географ зі східним прізвищем оприлюднив про Сірос більше подробиць, ніж зазвичай наводилося в путівниках. Маріні, мовби здаля чуючи власний голос, відмовився від пропозиції й, уникаючи здивованих поглядів шокованого начальника та двох секретарок, пішов обідати до їдальні компанії, де на нього чекала Карла. Замішання Карли його не збентежило; південний берег Сіроса був ненаселеним, однак на заході збереглися сліди лідійської або, ймовірно, крито-мікенської колонії, і професор Гольдман [32] Хетті Гольдман (1881–1972) — американський археолог, відома своїми розкопками в Греції. знайшла два обтесані камені з написами, які рибалки використовували як палі на невеличкому причалі. У Карли боліла голова, і невдовзі вона пішла; основним продуктом харчування купки острів’ян були восьминоги; щоп’ять днів туди прибувало судно, що залишало якісь харчі й крам і забирало морепродукти. У бюро подорожей Маріні сказали, що треба винайняти судно з Ріноса або, можливо, його візьмуть на фелюгу, яка плистиме по восьминогів, але це Маріні зможе з’ясувати безпосередньо в Ріносі, бо бюро не має там свого представника. У кожному разі ідея провести кілька днів на острові була усього лише планом на червневу відпустку; у наступні кілька тижнів він мусив підмінити Вайта на туніському рейсі, а потім почався страйк, і Карла повернулася до Палермо, де мешкала зі своїми сестрами. Маріні переїхав до готелю неподалік П’яцца Навона [33] П’яцца Навона — площа в Римі. , де тулилося кілька букіністичних крамниць. Він знехотя розважався тим, що шукав книжки про Грецію, час від часу гортав якийсь розмовник. Йому сподобалося слово kalimera [34] Kalimera (калімера) — добридень ( гр .). , і Маріні застосував його в одному кафешантані, розмовляючи з якоюсь рудою дівчиною, потім переспав з нею й дізнався, що вона має дідуся в Одосі, і в неї чомусь болить горло. У Римі почалися дощі, у Бейруті на нього завжди чекала Таня, були інші історії, завжди знаходилися якісь родичі чи болі; одного дня він знову вилетів до Тегерана, до острова ополудні. Маріні так довго вдивлявся в ілюмінатор, що нова стюардеса назвала його поганим товаришем і порахувала, скільки таць їй довелося рознести самій. Того вечора Маріні запросив стюардесу до «Фейруза» [35] Фейруз (букв. бірюза) — кав’ярня в Тегерані. , де й дістав пробачення за ранкове недбальство. Лючія порадила йому підстригтися, як це роблять американські хлопці; він якийсь час розповідав їй про Сірос, але невдовзі збагнув, що її більше цікавить горілка з лаймом у «Хілтоні». Так збігав час: нескінченні таці з наїдками і до кожної посмішка, на яку мав право пасажир. Під час зворотних рейсів літак проминав Сірос о восьмій ранку; сонце світило в ілюмінатори з лівого борту, і золотаву черепаху насилу можна було розгледіти; Маріні волів дочекатися полудня, коли летіли до Тегерана, знаючи, що зможе вп’ястися в ілюмінатор, поки Лючія (а згодом Феліса) не без іронії виконуватимуть свою та його роботу. Одного разу Маріні сфотографував Сірос, але знімок вийшов нечіткий; він уже знав про острів дещо, підкреслив рідкісні згадки про нього в парі видань. Феліса розповіла Маріні, що пілоти звуть його острівним психом, але його це не зачепило. Карла написала, що вирішила не залишати дитини; Маріні переказав їй двомісячну платню й подумав, що решти коштів може не вистачити на відпустку. Карла прийняла гроші і через подругу сповістила, що, мабуть, вийде заміж за одного дантиста з Тревізо. Втім усе мало важило для Маріні ополудні по понеділках, четвергах та суботах (а двічі на місяць по неділях).