Хулио Кортасар - Усі вогні ­— вогонь

З часом Маріні збагнув, що Феліса — єдина людина, яка хоч трохи його розуміє; між ними існувала мовчазна домовленість, що ополудні вона опікуватиметься пасажирами, щойно він прикипить до ілюмінатора в хвості літака. Острів було видно кілька хвилин, але повітря завжди було таким прозорим, а море накочувалося на нього з такою люттю, що найменші подробиці невмолимо накладалися на образ попереднього краєвиду: зелену пляму високого мису на півночі, сірі будиночки, сітки, що сохнули на піску. Коли сіток не було, Маріні сприймав це як зубожіння, майже як образу. Він хотів зафільмувати острів, щоб переглянути зоровий ряд у готелі, але вирішив заощадити гроші, які витратив би на камеру, бо йому заледве вистачало коштів на місячну відпустку. Маріні не надто ретельно лічив дні; часом була Таня в Бейруті, часом Феліса у Тегерані, майже завжди його молодший брат у Римі; усе дещо туманно, доступно й сердечно мовби заступало інше, заповнювало години до й після рейсу, а під час рейсу все також було туманним, доступним та безглуздим до тієї миті, коли він притулявся до ілюмінатора у хвості літака, відчуваючи холод скла, наче межу акваріуму, де в густій синяві повільно ворушилася золотава черепаха.

Того дня сітки виразно окреслювалися на піску, й Маріні міг би заприсягтися, що чорною точкою ліворуч, на межі моря, був рибалка, який, либонь, задивився на літак. « Калімера » — сяйнула безглузда думка. Чекати далі було не варто, Маріо Мероліс позичить йому гроші, яких не вистачає на подорож, і менш ніж за три дні він опиниться на Сіросі. Притулившись губами до скла, він посміхнувся на думку, що видереться на зелену пляму, увійде голий у море в лагуні на півночі, ловитиме восьминогів разом з тамтешніми чоловіками, і вони спілкуватимуться на мигах і з допомогою посмішок. Коли вже зважився, все було просто: нічний потяг, перше судно, друге — старе й брудне, причал у Ріносі, нескінченні перемовини з капітаном фелюги, ніч на містку, задивившись на зорі, смак ганусівки та баранини, досвіток поміж островами. Щойно зазоріло, він зійшов на берег, і капітан відрекомендував Маріні якомусь старику, певно, тамтешньому патріархові. Клайос узяв його ліву руку й неквапно заговорив, пильно дивлячись йому в очі. До них наблизилися двоє молодиків, і Маріні здогадався, що то Клайосові сини. Капітан фелюги вичерпав свої знання англійської: двадцятеро жителів, восьминоги, риболовля, п’ять будиночків, італійський гість заплатить Клайосу за перебування.

Молодики засміялися, коли Клайос заговорив про драхми; Маріні, який устиг відчути приязнь до них, сміявся й собі, дивлячись, як над морем, не таким темним, як здавалося з літака, сходить уранішнє сонце; а ще оглядаючи бідну й чисту кімнату, глек із водою, вдихаючи запахи шавлії й вичиненої шкури.

Вони залишили його самого, й пішли вантажити фелюгу, а Маріні, зірвавши з себе дорожню одіж, напнув шорти й узув сандалії, а тоді пішов блукати островом. Ще нікого не було видно, сонце повільно вбиралося в силу, від кущів ішов тонкий, кислуватий аромат, що змішувався з йодистим подихом вітерцю. Була, мабуть, десята година, коли він дійшов до північного мису й упізнав більшість лагун. Маріні волів побути на самоті, хоча охоче скупався б і простягнувся на піщаному березі; острів заполонив його єство, Маріні відчував незбагненну спорідненість з ним, яку годі було вимислити. Сонце припікало шкіру, яку обдував вітер; Маріні оголився й стрибнув зі скелі в море; вода була холодною й підбадьорила його; він плив за течією до входу в якийсь грот, а тоді повернув назад у море, ліг на спину й забувся, прийнявши все у цю мить злагоди, що була й майбутнім. Він не мав жодного сумніву, що вже ніколи не покине цей острів, що в якийсь спосіб залишиться тут назавжди. Подумки воскресив образ брата, Феліси, їхні обличчя, коли вони дізнаються, що він житиме з риболовлі на самотньому скелястому острові. Маріні вже не думав про них, коли розвернувся й поплив до берега.

Сонце одразу висушило його, він спустився до будиночків, де дві жінки здивовано втупилися в нього, а тоді побігли й зачинилися у своїх оселях. Маріні вітально махнув рукою в порожнечу і спустився туди, де сохнули рибальські сітки. Один з Клайосових синів чекав на нього на березі, і Маріні, мовби запрошуючи, змахнув рукою в бік моря. Молодик, вагаючись, показав на свої полотняні штани й червону сорочку. А тоді побіг до одного з будиночків і повернувся майже голий; вони разом кинулися в уже теплувате, осяяне сонцем море. Була одинадцята година.