Луиза Олкотт - Маленькі жінки. Частина 1

– Ви чекатимете, а я працюватиму, – заявив Джон і з таким завзяттям кинувся піднімати з підлоги серветку, яку впустила Мег, немов саме цим діянням вирішив покласти перший камінець у фундамент свого сімейного щастя.

Дивлячись на нього, Джо продовжувала страждати. Ось чому, почувши, як грюкнули вхідні двері, вона зраділа більше звичайного. «Ну, нарешті Лорі прийшов, – подумала вона, – а то навіть поговорити ні з ким». Але бідну Джо чекав новий удар. Лорі не вдостоїв її увагою. Він вбіг до вітальні з величезним букетом і почав вітати «пані Джон Брук». При цьому так сяяв, немов особисто влаштував Бруку й Мег сімейне щастя.

– Я не сумнівався, Брук свого доб’ється. Він у нас такий. Вже якщо він що-небудь вирішить, радше небосхил обвалиться, ніж він поступиться, – заявив Лорі, вручаючи Мег квіти.

– Дякую за комплімент, – відповів Джон, якого сьогодні розчулював навіть такий бунтівник, як Лорі, – сподіватимемося, що твої слова виявляться пророчими.

– О, Джо! – Лорі зволив нарешті звернути на неї увагу. – У тебе якийсь дивний вираз обличчя, – зробивши комічну гримасу, продовжував він. – Щоб поглянути на тебе таку, мабуть, не гріх приїхати хоч з іншої півкулі. Якщо в тебе ще коли-небудь так вийде, а мене не буде вдома, одразу ж пиши мені. Я моментально примчуся, – додав він, тягнучи її в затишний куточок вітальні.

– Я не підтримую цей шлюб, але вирішила терпіти. Я не скажу їм нічого проти, – поблажливо заявила Джо. – І все-таки мені так важко відмовитися від Мег, – при цих останніх словах Джо не витримала, і голос її затремтів.

– Та що ти таке говориш! – почав втішати її Лорі. – Хто ж тебе змушує відмовлятися від Мег? Просто тепер у неї будеш ти і ще Брук.

– І все одно буде вже по-іншому, – гірко зітхнула Джо, – я втрачаю найближчого друга.

– Проте в тебе є я, – заявив Лорі. – Звичайно, я не витримую ніякого порівняння з Мег, зате можу пообіцяти, що не покину тебе ніколи в житті.

Джо пильно подивилася йому в очі і з подивом помітила, що він і не думає жартувати.

– Дякую, Тедді, – розчулено мовила вона. – Ти завжди був мені справжнім другом, – і вона міцно потиснула йому руку.

– А раз так, то тоді годі розпускати нюні, інакше я подумаю, що нічого для тебе не значу. І перестань тривожитися за Мег. Зрозумій: вона щаслива, а буде ще щасливішою. Ти не знаєш Брука: він зробить все для її щастя. Для себе він, може, й намагатися б не став, а для неї й зі штанів вистрибне. І дідусь мій йому допоможе. Уявляєш, як чудово виглядатиме Мег у власному будинку? Обіцяю тобі, що на той час, як вони одружаться і вона поїде від тебе, ти точно не нудьгуватимеш. Я встигну закінчити коледж, і ми зможемо вирушити куди завгодно. Наприклад, поїдемо до Європи. Сподіваюся, така подорож утішить тебе, Джо?

– Певно, що так, – задумливо промовила Джо. – Хоч, хто знає, що трапиться за ці три роки?

– Так, ти маєш рацію, – жваво відгукнувся Лорі. – Було б добре хоч на секунду побачити себе в майбутньому!

– А мені б не хотілося, – заперечила Джо. – Раптом там буде щось сумне? Чи варто затьмарювати життя заздалегідь! Дивись, які щасливі всі за столом! – і, обвівши очима присутніх, Джо усміхнулася.

Пан та пані Марч сиділи один біля одного й ніби заново переживали власні заручини, що сталися двадцять років тому. Емі намагалася намалювати Мег і Джона, але ніяк не могла схопити вирази їхніх облич. Бет, лежачи на дивані, весело розмовляла зі своїм старим другом – паном Лоуренсом-старшим, що теж прийшов привітати молодих. Джо сиділа на своєму улюбленому низенькому стільці, а Лорі – у кріслі позаду неї, тож її кучерява голова знаходилась на рівні його підборіддя. Подивившись у дзеркало, яке зафіксувало цю картину, Лорі весело підморгнув відображенню Джо, а та ледь помітно усміхнулася у відповідь, вітаючи їхню дружбу.

Тож тепер час опускати завісу, а Мег, Джо, Бет і Емі продовжать свою історію десь там, за кулісами сцени. Може, ця завіса ще колись підніметься, але перший акт ми вже відіграли. Перший акт драми, що зветься «Маленькі жінки».

Аполліон – грецьке ймення Авадона або ж Абаддона, грізного царства тіней та янгола безодні.

Джо отримала на Різдво Євангелія.

Das ist gut! Die Engel-kinder! – в перекладі з німецької «О Боже! Це справжні діти-янголи!».

Роман «Спадкоємець Редкліффа» належить Шарлотті Мері Йондге (інша версія перекладу прізвища – Янг) – англійській письменниці, авторці любовних романів, що жила у 1823–1901 роках.