Луиза Олкотт: Маленькі жінки. Частина 1

– Знаєте, тітонько, тато й мама кажуть зовсім інше. Їм дуже подобається Джон, і бідність його їх зовсім не лякає.

– Ну, дорогенька, тож маю сказати тобі, що твої тато й мама гірше малих дітей. Вони нічого не тямлять в житті.

– Як добре, що вони в мене такі! – тут же вигукнула Мег.

Але тітонька Марч пропустила її репліку повз вуха.

– Цей твій пан Рук бідний, – як ні в чому не бувало продовжувала вона, навмисне перекручуючи його ім’я. – Багатої рідні в нього теж немає, так?

– Так, але зате в нього є багато друзів.

– Не сміши мене, дорогенька. Жодній людині ще не вдавалося жити за рахунок друзів. Можеш спробувати. Побачиш, як відразу вони до тебе охолонуть. Власної справи у твого Бука теж немає, вірно?

– Так, – погодилася Мег, – поки немає. Але пан Лоуренс сказав, що допоможе йому розпочати її.

– Ну, його надовго не вистачить. Джеймс Лоуренс безглуздий старигань, на нього не можна покластися. З усього цього випливає, що ти хочеш одружитися з людиною, в якої немає ні грошей, ні зв’язків. Значить, тобі доведеться працювати ще більше, ніж зараз. А якби ти послухала мене, ти могла б вигідно вийти заміж. І не знала б бідності до кінця своїх днів, Мег. Я б на твоєму місці серйозно задумалася.

– Ні, тітонько. Впевнена, проживи я ще півжиття, мені все одно не знайти нікого кращого за Джона. Він талановитий, розумний, працьовитий, енергійний і сміливий. Я впевнена, він обов’язково здобуде собі гідне місце в суспільстві. Всі його люблять і поважають, і я дуже пишаюся, що він любить мене. Просто не розумію, що він в мені знайшов! Адже я бідна, дурна, та до того ж ще й дуже молода, – з запалом відповіла Мег і, здається, стала ще красивішою від гніву, який в неї викликали рекомендації поважної тітки.

– О, будь спокійна! Він знає, що в тебе багаті родичі. Я навіть припускаю, що цим-то ти його, головним чином, і приваблюєш, – не розгубилася тітонька Марч.

– Як ви можете, тітонько! – обурилася Мег, забувши враз про світськість та гостинність. – Та ви знаєте хоча б, що мій Джон так само не здатний на шлюб за розрахунком, як і я! І мені, і йому навіть думати про це противно! Ми працюватимемо й чекатимемо, поки Джон не досягне своєї мети. А бідності, тітонько, я не боюся. Я звикла, ми давно живемо бідно, але я щаслива, бо всі ми любимо одне одного. Джон теж любить мене і…

На цьому місці Мег замовкла. Запал її вже дещо згас, і вона несподівано згадала, що, власне, в них з Джоном нічого ще не вирішено і останнє, що вона сказала «своєму Джону» – йти й ніколи не говорити з нею на подібні теми. Тітонька Марч була дуже зла. Вона давно намірилася облагодіяти Мег вигідним заміжжям, поправивши тим самим справи збанкрутілого родича і, на довершення всього, влаштувати за свій рахунок пишне весілля. А тут всі плани летіти шкереберть.

– Ну що ж, ти мене переконала. Маю тільки завважити тобі, що такої впертої дівчини я не зустрічала ніколи в житті. Врахуй, ти втрачаєш набагато більше, ніж думаєш! Ти мене дуже розчарувала, і з твоїм батьком мені щось не хочеться сьогодні бачитися. Ось ще що: ніякого подарунка до весілля тобі від мене не буде! Нехай друзі цього твого пана Брука піклуються про тебе. А між нами, люба, все скінчено!

Останні слова тітонька сказала вже на порозі вітальні. Договоривши, вона грюкнула дверима. Звук був настільки різкий, що можна було легко здогадатися про силу гніву цієї поважної леді. Але, щойно вона пішла, рішучість знову залишила Мег. Зовсім спантеличена несподіваною подією, вона в розгубленості застигла посеред вітальні й не знала, як бути. Однак пан Брук взяв справу у свої руки. Швидко вийшовши з кабінету, він наблизився до Мег.

– Я був дуже близько від вас, – сказав він. – Нерозумно навіть приховувати, що я чув кожне слово. Дякую вам за захист. Але, знаєте, я сповнений вдячності вашій тітоньці. Не заведи вона цю розмову, я, можливо, ще довго не знав би правди. Значить, Мег, ви все-таки трохи любите мене?

– Я й сама цього не знала, поки тітонька не почала ображати вас, – простодушно зізналася дівчина.

– Значить, мені можна залишитися? – трохи оживився пан Брук. – Ви дозволите? Скажіть «так», і я буду найщасливішою людиною на світі!

Який прекрасний момент! Звичайно, Мег вже багато в чому здала свої позиції, але пан Брук з властивим йому благородством знову надавав їй можливість взяти реванш. Адже саме зараз вона могла вимовити відповідь, яку схвалила Джо, а потім гордо піти! Але Мег чомусь не зробила цього. На щастя, Джо не було у вітальні, інакше Мег навіки впала б у її очах. Замість того, щоб вимовити гнівну тираду, вона покірно прошепотіла: