Луиза Олкотт - Маленькі жінки. Частина 1

– Так, Джон.

А потім сховала своє обличчя на грудях пана Брука.

Через п’ятнадцять хвилин після цього Джо підкралася до дверей вітальні і прислухалася. Вона нічого не почула, й тиша наповнила її душу радістю. «Мег, мабуть, відмовила йому, – задоволено подумала Джо. – Піду запитаю, як усе пройшло. Уявляю собі, як смішно він поводився!». І Джо відчинила двері.

Але бідній Джо не судилося посміятися. Коли вона увійшла до вітальні, то від несподіванки завмерла на місці. Рот її мимоволі розкрився, очі округлилися, а з грудей вирвався чи то стогін, чи то крик, який можна почути, якщо штовхнеш кого-небудь несподівано під крижаний душ. Та й як могло бути інакше, якщо той, кого вона ще секунду назад розцінювала як приреченого на втечу ворога, з переможним виглядом влаштувався на дивані, а Мег сиділа у нього на колінах, і від усього її вигляду віяло зовсім обурливою й негідною покірністю.

Поглянувши на Джо, Мег злякано підхопилася, а «ця людина», як презирливо подумки називала Джо пана Брука, повела себе, на її здивування, абсолютно спокійно. Він повільно підвівся з дивану, підійшов до Джо і, поцілувавши її в щоку, сказав:

– Сестро Джо, привітайте нас!

Тут Джо відчула себе так, немов пан Брук завдав ще один удар по її і без того розбитому серцю. Як і раніше, не знаходячи слів, вона за допомогою скупої, але виразної жестикуляції висловила все або майже все, що думала з приводу цих двох. Потім вона побігла нагору й, налякавши тата і Бет, трагічно закричала:

– Швидше вниз! Треба щось робити. Пан Брук жахливо поводиться, а Мег це подобається.

Почувши таке, батьки прожогом кинулися до вітальні, а Джо впала долілиць на ліжко й повідала Бет і Емі про те, що трапилося внизу. Реакція молодших дівчаток глибоко її розчарувала. На превелике здивування Джо, ні Емі, ні Бет не побачили у вчинку пана Брука нічого страшного і, схоже, раділи за Мег. Джо просто кипіла від обурення, тож вона пішла на горище, де провела кілька годин в компанії Царапуна та його потомства.

Тим часом у вітальні розгорталися такі події. Пану та пані Марч так і не вдалося дізнатися, що саме викликало обурення Джо. Пан Брук не дав їм вимовити жодного слова. Із запалом і красномовством, яких вони раніше не помічали в цього стриманого і мовчазного парубка, він завзято взявся відстоювати своє сімейне щастя і з такою щедрістю змальовував плани на майбутнє, що вони змушені були змиритися й прийняти рішення, яке, як він висловився, підносить його на вершину блаженства.

Тільки дзвінок до чаю перервав його описи сімейного раю, який він збирався створити для Мег. А за столом він і Мег сиділи з такими сяючими обличчями, що Джо змінила гнів на милість. Про молодших сестер і говорити не треба. Вони в усі очі дивилися на закоханих, і їм здавалося, що немає на світі видовища більш чарівного.

Найбільше враження на Емі справило те, як наполегливо й делікатно пан Брук оберігав гідність Мег. А Бет не знала, що її захоплює більше. Вона тішилася тим, що в її сестри і пана Брука все складається добре, і очі її сяяли таким захопленням, ніби не Мег, а вона сама знайшла своє щастя. Не менше задоволення відчували батьки. Будь тут стара тітонька, вона б могла з повним правом вигукнути: «Ну, я ж казала, що ця парочка, як діти!». Але насправді на очах присутніх народжувалася нова й прекрасна історія кохання.

– Напевно, тепер ти не будеш говорити, що тут не відбувається нічого хорошого, Мег? – запитала Емі, думаючи про те, як краще написати портрет Мег і Джона.

– Звичайно, ні, – відгукнулася Мег. – Просто дивно, як багато для мене змінилося за цей рік! Мені здається, ціла вічність пройшла з тих пір, як я скаржилася на нашу бідність! – сказала Мег і блаженно зітхнула.

– За чорною смугою часто слідує біла, – зауважила пані Марч. – Тож, сподіватимемося, що це початок чогось дуже хорошого. Дай Бог, щоб весь рік у нас видався таким!

– Ні, хай далі буде краще, – не погодилась Джо. Як вона не старалася, їй все-таки ніяк не вдавалося змиритися з тим, що увагою старшої сестри заволоділа зовсім стороння людина.

– Цього року, напевно, вже нічого не трапиться, – з егоїзмом закоханого відповів пан Брук. – А ось через три роки, якщо я правильно все розрахував, все буде просто чарівно, – він глянув на Мег, а та посміхнулася йому найпрекраснішою з усмішок.

– Тож ще довго доведеться чекати? – із сумом запитала Емі, якій вже не терпілося повеселитися на весіллі сестри.

– Але мені ще потрібно багато чого навчитися, – відповіла Мег, і всі помітили, що обличчя її набуло якогось особливого виразу.