Луиза Олкотт - Маленькі жінки. II частина

– Мій справжній замок дуже відрізняється від того пісочного, який я будувала. Але я не хотіла б змінити його, хоч, як і Джо, не залишила своїх художніх пошуків і не вважаю, що повинна обмежитися допомогою іншим у здійсненні їхньої мрії про красу. Я почала ліпити фігуру дитини, і Лорі каже, що це найкраща з усіх моїх робіт. Я й сама так думаю і хочу пізніше виконати її в мармурі, тоді, що б не трапилося, зможу зберегти хоча б образ мого маленького янгола.

Коли Емі вимовляла ці слова, велика сльоза скотилася по її щоці та впала на золотисту головку дитини, що спала в неї на руках: її єдина й улюблена дочка була слабкою, і страх втратити її затьмарював щастя Емі. Це випробування багато в чому вплинуло на обох батьків дівчинки – любов і горе пов’язували їх ще тісніше. Натура Емі стала більш м’якою, глибокою та ніжною. Лорі ставав серйознішим, сильнішим та рішучішим. І обидва дізнавалися на досвіді, що краса, молодість, багатство і сама любов не можуть відвернути турботу й страждання, втрату і горе навіть від найщасливіших людей, бо

– Вона кріпне з кожним днем, я впевнена, дорога. Не падай духом, надійся і не сумуй, – сказала пані Марч, а добросерда Дейзі, яка сиділа в неї на колінах, нахилилася, щоб притиснутися своєю рум’яною щокою до блідої щічки своєї маленької кузини.

– Я завжди зможу опанувати себе, поки в мене є ти, Мармі, щоб підбадьорити, і Лорі, щоб взяти на себе більшу частину будь-якого тягаря, – відповіла Емі з теплотою в словах. – Він ніколи не дає мені відчути його тривогу, але, навпаки, завжди такий милий і терплячий зі мною, так віддано любить Бет, завжди залишається для мене такою опорою та розрадою, що я люблю його дедалі сильніше. Тож, незважаючи на хрест, який мені доводиться нести, я можу сказати слідом за Мег: «Слава Богу, я щаслива жінка».

– Я можу й не казати цього, бо кожен бачить, що я щасливіша, ніж того заслуговую, – додала Джо, переводячи погляд із свого доброго чоловіка на рожевощоких діточок, котрі пустували на траві поряд з нею. – Фридрих сивіє й товстішає, я ж стаю худою, як тріска, і мені тридцять. Ми ніколи не розбагатіємо, а Пламфільд може згоріти дотла в будь-яку ніч, бо цей невиправний Томмі Бенгс продовжує пихкати саморобними сигарами під ковдрою, хоч уже тричі сам себе підпалював. Але незважаючи на всі ці неромантичні обставини, мені нема на що скаржитися й ніколи ще в моєму житті не було такої «вечірки». Мені шкода за ці останні слова, але, перебуваючи серед хлопчиків, я не можу не вживати час від часу їхні слівця.

– Так, Джо, гадаю, ти отримаєш хороший урожай, – почала пані Марч, відлякуючи великого чорного цвіркуна, що бентежив Тедді своїм пильним поглядом.

– Але далеко не такий хороший, як той, що отримала ти, мама. Ось він, і нам ніколи не зуміти як слід віддячити тобі за все – за час закладання насіння та жнив! – вигукнула Джо зі своїм звичайним запалом, якого так і не позбулася з роками.

– Сподіваюся, що з кожним роком більшатиме зерна і меншатиме полови, – тихо мовила Емі.

– Величезний урожай, але я знаю, дорога Мармі, в твоєму серці вистачить місця для нього, – додала Мег своїм ніжним голосом.

Вдячна до глибини душі, пані Марч могла лише розкрити обійми, немов бажаючи пригорнути до себе всіх дітей і онуків, та сказала з материнською любов’ю, вдячністю й смиренням:

– О, мої дівчатка, скільки б ви не жили, я ніколи не зможу побажати вам більшого щастя, ніж це!

Тут і далі примітки перекладача.

Психея – героїня давньогрецького міфу, прекрасна дівчина, закохана в бога любові Ерота, сина богині Афродіти. Психея стала дружиною Ерота та народила йому дітей.

Пан Тудль – персонаж роману «Домбі та син» (1848) англійського письменника Чарльза Діккенса (1812–1870). Пан Тудль був батьком численного сімейства.

Меркурій – у давньоримській міфології бог красномовства, торгівлі, доріг, а також вісник богів.

Пані Гаммідж – персонаж роману Чарльза Діккенса «Девід Копперфілд», вдова компаньйона пана Пеготті, жінка, котрій довелося залишитися в будинку-баркасі в очікуванні надій на повернення старих добрих днів.

Юпітер Амон: Юпітер – верховний бог у римській міфології (виконує ті самі функції, що й давньогрецький Зевс), а Амон – верховний бог Єгипту, його ім’я перекладається як «незримий», божество чорного небесного простору та повітря.