Адальберт Штіфтер - Вітіко

Коли наближався полудень того дня, Вітіко, Ровно, Діт і належні до них люди піднялися на гору Високу. Садиба, де вони раніше зупинялися, була тепер зруйнована і спалена. Вони проминули її й пішли далі на південь, де й отаборилися на зелених горах.

Наприкінці дня на горі зібралося вже все військо.

Наступний день минув у підготовці, військо розставляли так, як вимагала бойова готовність. У такому порядку вже й заночували.

Уранці двадцять четвертого дня місяця квітня вже можна було бачити гурти заколотників та білі корогви, що ясніли на зелені лук.

Потім прискакали ворожі посланці з прапорцями миру й повідомили, що чимало великих панів і лехів, які зібрались навколо Конрада, хочуть прийти до Владислава, щоб миром вирішити суперечку.

Болеміл, чий паланкін піднесли ближче, мовив князеві:

— Послухайте їх, пане, можливо, завтрашній день щось змінить.

— Я вислухаю їх, — погодився князь.

Він звелів виставити білий прапорець і повідомити, що лехи можуть прийти.

Князь звелів своїм людям зібратися. Всі прийшли на майданчик перед спаленою садибою. Князь і пани посідали на стільцях, молодші проводирі стояли, а позаду них широким півколом згуртувалися вершники і обрані піші.

Десь опівдні показалися лехи. Вони приїхали з великим почтом вершників. Коли вони під’їжджали до князя, їм дали знак зупинитися. Всі стали, пани спішилися, вершники йшли за ними тісним гуртом. Пани підступали до князя. На чолі їх у широкому вбранні з червоного оксамиту та з поясом ішов із непокритою головою Начерат, поряд із ним ступали старий Мікул і старий Родміл, далі йшли Зната, брат Начерата, всі вони теж були в широких шатах із поясами. Вслід за ними, вже в обладунку, йшли Домаслав, Славибор, Дрслав і Юрата. Всі були з непокритими головами.

— Сідайте і вдягніть шапки, — звелів князь.

Переговірники посідали на стільці, поставлені навпроти князя і його людей, і накрили собі голови.

— Нехай промовляє той з-поміж вас, кого обрали промовляти, — проказав князь.

Підвівся Начерат, знову зняв шапку й хотів підступити до князя.

— Начерате, — гукнув князь, — на польових нарадах ми завжди сидимо з накритими головами, тож хочемо, щоб і сьогодні було так.

Начерат послухався князя і вже промовляв сидячи:

— Ясновельможний нащадку святого роду Пржемисла, високоповажний сину славетного, лагідного і доброго князя Владислава! Мене послав до тебе Конрад, великий князь Богемії і Моравії, і пропонує тобі сповнене любові вітання як родич і пан; крім того, тобі пропонують свої сповнені любові вітання Вратислав із Брно, Отто з Оломоуца, Спітигнев і Леопольд, потім Владислав, син покійного й гідного князя Собеслава, твій близький родич і нащадок святого роду Пржемисла. Вони бажають тобі тільки любові та добра й хочуть, щоб не пролилося крові і не нищили далі майна бідних людей наших земель, бо, на превелике лихо для них і на лихо для нас усіх, частина його вже знищена. Вони запитують тебе через мене, чого ти бажаєш, щоб оці два війська, які тепер стоять одне навпроти одного, мирно поєднались як діти однієї країни, а потім розійшлися. Вони з радістю виконають те, чого бажає твоє серце.

— Начерате, — відповів князь, — слуга Богемії і Моравії, бо ж ти часто промовляв на радах наших земель! А за те, що ти тут маєш змогу промовляти, немов на раді, подякуй оцьому старому чоловікові з сивою головою коло мене, я шаную його як батька, і ти чув на з’їзді у Вишеграді, як він промовляє. Своїм любим родичам я кажу своє бажання. Вони повинні розпустити військо і благати мене, князя Богемії і Моравії, про ласку.

— Ясновельможний високий пане, — заперечив Начерат, — ти говориш про неможливе. Адже князь Богемії і Моравії — Конрад зі Зноймо, він стоїть перед тобою з численним військом, тож як він може піддатися іншому князеві? Він із великою любов’ю дасть тобі Зноймо та інші землі.

— А як Конрад зі Зноймо став князем Богемії і Моравії? — запитав князь.

— Він походить від високих синів із роду Пржемисла, і його обрали на ту посаду великі й могутні лехи та пани цих земель, — відповів Начерат.

— Ось сидить мій брат Дипольд, син із роду Пржемисла, — мовив великий князь, — а коло нього сидить мій брат Генріх, син із роду Пржемисла, та й сам я син із роду Пржемисла, а он сидить, Оттон, єпископ Празький, поряд із ним Здик, єпископ Оломоуцький, далі сидять абати з Кладрубів, Вілімова і Бржевнова, за ними сидить Даниїл, старший священик Праги, і сидять інші священики та служителі Господа. А онде сидять найгідніші лехи земель: Болеміл, чию чесність, як кажуть, не можна зігнути, далі сидить Любомир, далі Дівіш, Вшебор, Хотимир, Преда, Мілота та й решта, що їх ти знаєш усіх, — невже й вони обирали Конрада на високий престол?