Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Але мені тут найкраще, — відказала Адельгайда.

— Тож нехай буде так, — погодився Владислав.

— Нехай, — зітхнула Адельгайда, — і нехай не зникне моя довіра до твоїх слів.

— Я візьму цю довіру з собою в дорогу як радість, — усміхнувся Владислав.

— А тепер накажи своїм людям, — запропонувала Адельгайда, — зайти в замок, щоб їх почастували. Тут ще є припаси з часів Собеслава. Бореш подбає.

— Я не вестиму своїх людей у замок, щоб вони не заважали тобі, — відмовився Владислав. — У нас є свої припаси на в’ючних конях і ми можемо споживати їх де завгодно. Бореш лишиться твоїм каштеляном, тільки в питаннях розбудови цього замку та його безпеки він повинен слухатися мене.

— Тоді, моя люба Агнесо, принеси три келихи вина для трьох чоловіків, — звеліла Адельгайда.

Одна з жінок, які були коло Адельгайди, вийшла з кімнати і принесла на таці три срібні келихи з вином. Адельгайда взяла найгарніший келих, відпила з нього й подала Владиславу. Він підніс його до вуст і випив вино. Два інші келихи подали Велиславу та Одолену, і вони теж випили.

— Ну, тепер ти вже почастувала нас у своєму домі, — мовив Владислав, — і ми прощаємось. Дозволь мені, ясновельможна родичко.

Владислав підступив і поцілував Адельгайду в чоло. Потім став перед нею, та вона підняла вгору руки, поклала йому на голову і теж поцілувала його в чоло.

— Нехай Господь освятить усі твої дії, — промовила Адельгайда.

— Нехай твоя молитва лише забезпечить, що найкращі дійдуть до своєї мети, — відповів Владислав. Потім ще раз узяв Адельгайду за руку і обернувся, щоб іти. Тримаючись за руку князя, вона пішла поряд із ним аж до дверей. Потім обоє вклонилися, пустили руки, Владислав вийшов, Адельгайда повернулася в кімнату.

Від Гости Владислав зі своїми людьми знову поїхав до Праги. Прибувши до міста, послав вісників до панів Юрика, Богуслава і Здеслава. Коли всі троє приїхали до нього, сказав їм:

— Приготуйтеся ви, троє, і їдьте до міста Києва, там ви знайдете чоловіка з роду нашого святого Пржемисла. Це Оттон, син Оттона Чорного, сина Оттона Гарного, що був братом короля Вратислава. Після битви під Хлумецом, у якій його батько загинув від вояків Собеслава, він утік і вже не повернувся. Скажіть йому: Владислав, князь Богемії і Моравії, переказує тобі своє вітання і звелів сказати: Оломоуцьке князівство належало твоєму дідові Оттонові, належало твоєму батькові Оттонові й належатиме тобі, третьому Оттонові. Їдь із нами і йди до князя Владислава, щоб він передав тобі твою землю. Я накажу приготувати листи, які ви маєте передати тому чоловікові. Тим часом оберіть собі супровід і впорядкуйте свої справи.

Троє чоловіків пообіцяли виконати все і вийшли з покою.

Потім князь послав посланців до панів Богдана, Сезими і Звеста. Вони прибули, і князь сказав їм:

— Вас, чоловіки, я прошу поїхати до Моравії до міста Зноймо. Там у князя Конрада живе первородний син покійного князя Собеслава на ймення Владислав. Скажіть йому: Владислав, князь Богемії та Моравії, переказує тобі з любов’ю та приязню, що, оскільки першим послам, які запросили тебе до Богемії, ти відповів, що охоче б приїхав, він просить тебе, щоб ти не погребував супроводом цих людей по дорозі до Праги, бо ж він тобі як брат, він дасть тобі те, чого вимагає твій статус і походження, і ти уславиш будь-яке місце, де захочеш оселитися. А якщо ти не приїдеш до нього разом із його людьми, він із жалем побачить, що ти неприязно ставишся до нього. Приготуйтеся, а потім візьмете листи, які напишуть йому.

Князь відпустив тих панів, і вони вийшли. А вже обравши собі супровід, спорядившись і отримавши листи, поїхали в Зноймо.

Місяць березень уже наближався до кінця, і в Богемію приїхала Ґертруда, наречена Владислава, сестра Леопольда, маркграфа Австрійського. З нею приїхав численний почет дам і панів. Там були Хунрад фон Ашпарн, Бруно фон Пузінберґ, Вернгард фон Брун, Гадмар і Альберо фон Хунрінґ, Генріх фон Ґундрамсдорф, Мархард фон Гінтберґ, Генріх фон Містельбах, Гартунґ фон Руенеґ і Вольфтріґіль фон Штайн. Князь вислав їй назустріч таке саме число людей, поїхали Начерат, Сміл, Бен, Зната, Мілота, Бартоломеус, Вецел, Дрслав, Домаслав і Стибор. Вони вирядились в усю пишноту, яку давало змогу забезпечити їхнє багатство, чекали процесію на кордоні й провели її до Праги. Там відбулися заручини, а потім князь Владислав і княгиня Ґертруда одразу поїхали у Вюрцбурґ, щоб сьомого дня місяця квітня зустрітися в тому місті з німецьким королем Конрадом, єдинокровним братом Ґертруди.