Адальберт Штіфтер - Вітіко

Коли єпископ промовив ці слова, повставали один за одним усі священики, встали абати і низько вклонилися йому, а в деяких частинах зали почувся радісний гомін. Єпископ пішов на своє місце і сів.

Минув якийсь час, люди вже поглядали, хто буде наступним промовцем, і тоді підвівся старий Болеміл:

— Після превелебного єпископа Сильвестра прийшла моя черга. Мої слова, звичайно, будуть марні, бо молодь і багато людей ідуть за своїми примхами, але я промовляю до вас, бо винен перед вами. Я мушу знову почати з давніх часів. Коли правив король Вратислав, теж траплялися суперечки: бувши князем, він часто сварився зі своїм братом Ярославом, тодішнім єпископом Празьким, а ставши королем — зі своїм братом Конрадом із Брно, мав і прикрий конфлікт зі своїм рідним сином Бржетиславом; я, будучи молодим васалом, сам був свідком тієї борні, але ті сварки завжди були розпалені тільки несамовитим підбурюванням, яке буває властиве людям, і залагоджували їх із болем каяття і братерніми та дружніми сльозами, як-от коли лагідний король перед Брно дав за дружину своєму братові Конраду австрійку Гільбурґу. Тоді завжди знали, хто князь, його права ніхто не ставив під сумнів, люди виконували свій обов’язок і всі видатні люди вшановували короля і князя, та й народ загалом, про що казали навіть вороги короля, любив його, і то всі, від найзаможніших шляхтичів Богемії до найбідніших музик. Був тоді один чоловік, ви, певне, чули про нього, його звали Боржетех, він був абат і керував монастирем у Сазаві; цей абат малював гарні картини і виготовляв із дерева, каменю та кості святих та небесні створіння, тож туди приходили люди, і з подивом та сльозами роздивлялися їх. То був шляхетний і веселий чоловік, і король Вратислав дуже любив його. Одного разу на врочистій месі він випередив єпископа Космаса і сам поклав корону на голову короля. Єпископ через те так розсердився, що наказав йому вирізьбити хрест із розп’яттям заввишки в людину, понести його на плечах до Рима і поставити в соборі Святого Петра. І Боржетех справді зробив так, як йому наказали. А де тепер знайти чоловіка, який, навіть якби він знав, що таке послух, засвідчив би отаке визнання святості порядку? Це все зникло. Тоді князі змінювали один одного на престолі без суперечок. За поривним Ульріхом ішов перший Бржетислав, що видав закон про перехід престолу до найстаршого в роду, після Бржетислава йшов вродливий Спітигнев, а після нього — його брат, наш король Вратислав, потім його брат Конрад, а за Конрадом, сином Вратислава, — другий Бржетислав, який поклав край наступності за віком. Потім настали тяжкі усобиці, про які я вже розповідав сьогодні. До утвердження наступності за віком, оскільки сини князя по смерті батька завжди поділяли землю, теж точилися криваві й запеклі битви. Закон про наступність за віком поклав край цим суперечкам, натомість породив інші. Князь, прихильний до своїх дітей і братів, із більшою охотою прагнув бачити їх як наступників, ніж найстаршого в роду, що міг бути дуже далеким від його любові, а оскільки князь мав владу, він намагався скористатися нею. Несамовитий другий Бржетислав ще замолоду під час одного військового походу внаслідок необережного купання в річці, яким він привабив до себе ворогів, прирік на смерть багатьох видатних людей держави, що охороняли його; він убив Здерада, приятеля свого батька Вратислава, бо той Здерад якось дорікнув йому цим, тож унаслідок цього вбивства виникла недовіра між ним і батьком, ба навіть спалахнула гріховна синівська війна. З допомогою своїх лехів та жупанів Бржетислав, відступивши від закону про наступність за віком, забезпечив наступність своєму братові Борживою, бо законний наступник його двоюрідний брат Ульріх дратував його. Ви знаєте, як скінчив Бржетислав. У лісі коло Крживоклату його вбив один чоловік, кажуть, то була помста вршів Боржея і Мутини, яких він спровадив у вигнання. Той, хто вбивством засвідчує неповагу до людського життя, дає іншим науку, що його власне життя теж не слід поважати. А загалом Бржетислав був добрий чоловік, правив задля добробуту країни, тож князя, коли його спіткала отака сумна смерть, оплакували і молоді, і старі. Після його панування настала, як і мала настати, цілковита невизначеність щодо наступності. Адже в Борживоя, якого він призначив, владу відібрав Сватоплук, а після вбивства Сватоплука у військовому таборі військо обрало собі на чужій землі князя, і то Оттона, брата Сватоплука, натомість виборчий з'їзд на батьківщині обрав Владислава, брата Борживоя і єдинокровного брата Бржетислава, але згодом дійшли до компромісу, внаслідок якого Оттон зрікся своїх претензій. А Владислав на смертному одрі з власної волі призначив своїм наступником Собеслава, нашого теперішнього князя, що зійшов на князівський престол серед народної радості, і тепер, коли князь ще живий, а наступного князя вже призначено й визнано, ми зібралися знову, щоб обрати князя. Що може статися з цього всього? Через невизначеність наступності внаслідок дій того Бржетислава загинуло кілька сотень видатних людей країни і пішло в могилу багато тисяч простолюду, міста обернули в попіл, села зрівняли з землею, родючі поля перетворили в пустища, і країна знову потрапила в залежність від чужоземців, бо кожен, хто домагався князівського престолу, шукав ще й зовнішньої допомоги, як Борживой, Сватоплук, Оттон і навіть сам шляхетний Владислав. А лиха, які спіткали нас за теперішніх часів, сягають глибше і охоплюють більше складових частин країни, ніж ті, які відбувалися раніше. Якщо так триватиме й далі, князівський престол затремтить, стане примарою і опиниться під владою якого-небудь чужинця. Найважливіше питання тепер — не те, хто буде князем, а як визначити наступність. Якщо сьогодні на з'їзді ми оберемо найкращого, що є на землі, і якщо він довго житиме і протягом свого довгого життя добре правитиме обома землями, ми тільки відсунемо лихо, тож після його смерті воно постане знову, і якщо й тоді буде змога знову обрати найкращого і так далі, кожен обраний князь матиме владу стримувати тих, хто не визнаватиме результату виборів як закон. Мені здається, я помітив, ніби пани Богемії і Моравії схильні затверджувати князів після смерті попередника тільки на основі виборів, але в такому разі було б краще повернутися до вже відкинутого поганого закону про наступність за віком, ніж ставити все в залежність від виборів. Видається ймовірним, що в результаті виборів завжди буде змога обирати найкращого, але я прожив довгі літа і бачив багато людей; є дуже мало людей, які тямлять обирати, і вкрай мало тих, яким можна обирати. Хоча пани Богемії і Моравії представляють усю країну, все-таки є ще селяни та інші люди, про яких вони повинні думати, і навіть якщо вони думають про них, то є дуже багато людей, які передусім думають тільки про себе, і навіть не так власне про себе, як про свої забаганки. Ті, хто прагнутиме зійти на князівський престол, даватимуть обіцянки, а коли обраний князь діятиме всупереч деяким людям, вони об’єднаються, щоб обрати нового князя, який буде поступливішим, а потім знову якогось іншого, і робитимуть це тим частіше, що більшою мірою внаслідок війни, яка супроводитиме ці дії, ставатимуть несамовитіші та пожадливіші. Вони не матимуть єдності між собою, аж поки якийсь чужинець забере ослаблений престол, як за сумних часів Болеслава Рудого це вже зробив польський король Болеслав. Нехай тоді той чужинець простирає над нашими землями лагідну, мудру і могутню руку. Мої очі, хоч які старі, здатні все-таки бачити, що багато тих, хто сьогодні голосуватиме за Владислава, сина колишнього князя Владислава, знову відкинуться від нього, як оберуть його, і збройно підуть проти нього. Тому я повинен сказати з християнською вірою: дотримуйтеся своєї обіцянки, даної Владиславу, синові нашого князя Собеслава, і вшануйте його по смерті батька як князя, об’єднайтеся навколо нього, і разом з ним, дарма що він молодий, ви будете сильні в правді, як сказав превелебний єпископ Сильвестр, бо інакше будете слабкі. Обіцянка в Садскій була невимушена, бо туди нікого не гнали і звідти можна було вийти, не давши обіцянки. Натомість якщо разом із вами панування цього Владислава міцно утвердиться, тоді поєднайтеся з ним і визначте під час тривалої і мудрої ради наступність володарів, щоб можна було уникнути і нинішнього лиха, і будь-яких майбутніх лих. Отак я кажу, і в моїх літах думок уже не міняють.