Адальберт Штіфтер - Вітіко

Вітіко і Берта привезли подарунки князю і княгині, й ті з приязню прийняли їх.

Тієї пори Вітіко ревно випалював вугілля в своїх лісах і відправляв його на рівнини. Він сплавляв дерево по Влтаві до Крумлова, а потім ще далі. Завів у своїх садибах кращих тварин або ж збільшив їхню кількість, порядкував справами садиб і шукав місць, де можна було б спорудити нові. Намагався знайти людей, які вміють виготовляти різноманітні вироби з лісової деревини на продаж, і намагався використати все, що можна взяти на лісових вершинах і в долинах. Вітіко звелів прокласти в лісі шляхи і стежки, збудувати мости і кладки, поставити огорожі, зволожувати сухі ґрунти і відводити воду з заболочених. Двічі на тиждень він сідав із людьми на раду і завжди дозволяв людям приходити до свого замку, якщо була якась термінова справа. Він спонукав панів і людей Лісового краю влаштовувати сходи і розмовляти про справи краю і країни. Сходи ставали численніші, зрештою на них став ходити й Любомир, ходили його родичі, приходили люди, які жили поблизу від Лісового краю, скажімо, Ктибор і Немой, Стрих із Плаки. В самому замку господарством керувала Берта. Вентіла і Гільтрут допомагали їй. Часто ввечері, коли не було роботи, Бенно перед Вітіко, Бертою, Вентілою, Гільтрут і багатьма чоловіками та жінками, яких запрошували до кімнати, читав із різних списаних аркушів або з уже зібраних документів про долю імператора. Часто точилася розмова про справи світу і людей: якими вони були і якими є тепер.

Тієї пори мешканці дому Вітіко інколи вибиралися до замку Шауенберґ, а з Шауенберґу ходили в гості до них.

Одного дня Генріх і Вюльфгільта, Вітіко і Берта з почтом вибралися до Оломоуца, щоб подякувати єпископу Здику за його подарунки. Вони гостювали в єпископа цілий тиждень.

Вітіко та Берта провідували інколи сусідів, і то і в Богемії, і в районі Пассау та Міхелю, а потім приймали тих сусідів у своєму замку. Вентіла і Гільтрут інколи ходили з ними, а інколи — ні.

Велислав і Дімут часто приїздили до Ровна, а від нього — вже й до дому Вітіко. Приїздили і інші люди та друзі з Праги та дальших місць, із Баварії та Австрії, було багато різних святкувань і радісних днів.

Вітіко з ріднею часто вибирався до Плани. Коли він перебував там, до нього приходили люди, як і колись до його кам’яниці, ввечері вони сідали й розмовляли, а в інші вечори Вітіко заходив до людей у хати, їв там хліб і сіль, розмовляв із людьми. Так само він чинив і в Митині, і у Фримбурку. Він удосконалив будинки в Плані та Митині і збільшив їхні земельні ділянки.

Інколи мешканці дому Вітіко їздили і в Пржиц.

Старий Гульдрик прийшов одного разу з проханням, що йому треба оженитись, бо для своєї служби в замку й задля авторитету йому потрібна дружина. Вітіко сказав, мовляв, якщо так має бути, нехай він бере собі дружину, і Бенно пошлюбив Гульдрика з однією дівчиною з Фримбурка на ймення Азала.

Отак настав рік Божий 1154-й. Того року від німецького короля Фрідріха до всіх панів німецьких земель і до всіх інших, хто був зобов’язаний перед ним, надійшов заклик прибути разом з їхніми людьми, щоб він міг рушити до Рима в похід за імператорською короною. На раді в князя Владислава старші чоловіки казали, що до молодого короля, якому тільки-но виповнилося тридцять років, треба ставитись із чуттям власної значущості й не конче засвідчувати йому прихильність, бо ж він не визнав претензій на Баварію Генріха, маркграфа Австрійського, шваґра великого князя Владислава, дарма що король Конрад дав її брату Генріха, колишньому маркграфу Леопольду, тому слід відмовити йому в трьохстах вершників, яких загалом князі Богемії та Моравії виділяли для походу на Рим. А молодь наполягала, що слід стати союзником короля, щоб велике князівство Богемії і Моравії набуло авторитету і честі. До думки молоді приєдналися й Велислав, Вітіко, Одолен, Сезима, Звест і Юрик, син Юрика.

Владислав учинив за порадою старших.

Військо короля Фрідріха зібралося без богемських вершників у місяці збору винограду 1154 року коло міста Ауґсбурґа, а потім вирушило через Тіроль до озера Ґарда. Потім пішло до Верони і П'яченци. На ронкальських полях король звелів повісити свій щит на найвищому стовпі, щоб наступної ночі найвищі достойники стояли коло нього на варті. Потім військо йшло від міста до міста, і ломбардські міста здавалися або ж їх примушували здатись. Тортону, яка довго чинила опір, зруйнували. Сімнадцятого дня місяця квітня 1155 року в Павії, стародавній столиці Італійського королівства, короля коронували ломбардською короною, обряд виконав міський єпископ у церкві Святого Михаїла. Вісімнадцятого дня місяця червня 1155 року святий отець Адріан у соборі Святого Петра в Римі коронував короля як імператора. Потім Фрідріх переміг бунтівливих римлян, покарав непокірне місто Сполето, загнав в ущелини річки Адідже зрадливих жителів Верони і влітку знову повернувся до Німеччини.