Адальберт Штіфтер - Вітіко

З Польщі надійшла звістка, що князь Болеслав чинить опір імператору. Отже, вирішили, що наступного року буде війна проти Польщі.

Улітку того наступного року німецьке військо вирушило на Польщу. Владислав, великий князь Богемії і Моравії, зі своїми братами Дипольдом і Генріхом та з багатьма лехами і панами Богемії і Моравії і з загонами добірних воїнів прийшов на Одер до імператора. В серпні військо форсувало Одер і рушило на Познань. Болеслав попросив про мир і звернувся за посередництвом до князя Владислава. Великий князь із багатьма іншими князями домоглися примирення. Ухвалили: Болеслав прийде босоніж з оголеним мечем, що висітиме на шиї, до імператора і стане навколішки коло його ніг. Складе присягу ленника і поклянеться, що віддасть своєму братові його князівство. Імператорові він заплатить дві тисячі срібних марок, князям — тисячу марок, двору — двісті марок, а імператриці — сорок марок золотом. Дасть імператору триста вершників для його походу на Італію і приїде для вирішення решти питань на наступний імперський з’їзд у Маґдебурґ. А для певності дасть і заручників.

Болеслав зізнався в гріхах, склав присягу й дав заручників, серед яких був і його брат Казимир. Заручників за наказом імператора доставили до Праги. Імператор потім знову повернувся до Німеччини.

У вересні відбувся імперський з’їзд у Вюрцбурґу. На цей з’їзд приїхало ще більше князів, панів та церковних ієрархів, ніж на попередні. Приїхав Владислав, великий князь Богемії і Моравії, приїхали посли з Франції, Англії, Іспанії, Італії, Данії, Бургундії і Греції. Пани з Бургундії підпорядкувалися імператорові, а архієпископи та єпископи з Ліона, Валенсії, Відня, Арля і Авіньйона вшанували його. Вальдемар, король Данії, повідомив імператору, що його обрали королем, і попросив підтвердити цей вибір і надати йому королівство як лен. Імператор сказав на те, що Вальдемар має скласти присягу, тож повинен сам прийти до імператора. Стефан, брат Ґези, короля Угорщини, попросив імператора про захист від численних кривд, яких він зазнав від свого брата. Імператор попросив єпископа Даниїла поїхати до Ґези й з’ясувати ситуацію, бо ж він уже знає короля Ґезу й вів із ним переговори, щоб його донька Єлизавета стала дружиною Фрідріха, сина Владислава, великого князя Богемії і Моравії. Даниїл погодився їхати до Ґези і після з’їзду подався до Угорщини.

Натомість імператор проїхав по імперії, покарав усіх, хто призводив до заворушень і лиха, і впорядкував справи земель і церкви.

Тієї пори англійський король Генріх послав імператору подарунки й написав листа, повідомивши: ми готові виконати те, чого вимагає ваша честь. Ми довіряємо Англію і наше панування вашій могутності й вашій волі. Нехай буде союз між нашими народами, щоб ви наказували, а ми засвідчували слухняність. У подарунках вбачайте не вартість, а любов тих, хто дає їх, і прийміть їх так, як їх і давали.

З Угорщини приїхали посли, через яких король пояснив свої дії й пообіцяв послати імператору воїнів для його походу в Італію.

Поки відбувалися ці речі, з Італії дійшли вістки, що міста воюють, Мілан гнобить і валить друзів імператора, не зважає на застороги імператора і накладає з його ворогами.

Фрідріх послав листа всім духовним і світським князям, написавши в ньому:

«Мілан повстав проти Римської імперії і нехтує повагу, з якою піддані мають ставитись до свого володаря, навіть якщо він далеко від них. Тож він тепер намагається підпорядкувати Італію своїй владі і вважає, ніби ми нездатні перемогти його і покарати. Таке зухвальство не може минутися безкарно ані тепер, ані в майбутньому. Ми повинні побороти упертюхів усією нашою силою і відокремити гнилий член від тіла, щоб і на нього не поширилась зараза і воно не загинуло».

Через Італію новий імперський з'їзд призначили на шостий день місяця січня 1158 року в Реґенсбурґу. На цей з’їзд приїхали князі і пани Німецької імперії, і приїхав Владислав, великий князь Богемії і Моравії, і то з численнішим почтом, ніж доти. Похід в Італію був призначений на літо, і всі, хто був присутній, погодились їхати і пообіцяли сприяння.

На п’ятий день з’їзду Фрідріх, римсько-німецький імператор, у присутності всіх князів дав Владиславу, князю Богемії і Моравії, королівську корону на знак визнання його чеснот і великої служби, Владислава врочисто коронували королем Богемії, і всі князі привітали його як короля Богемії. Ця королівська гідність мала відтоді переходити на всіх його наступників.