Адальберт Штіфтер - Вітіко

— А покої, де жили Собеслав і Адельгайда, ще досі в своєму колишньому стані? — запитав Вітіко.

— Владислав, син Собеслава, після смерті свого батька виїхав із замку, — відповів Бореш, — і вже не повертався в нього. Адельгайда звеліла повісити темні тканини в кімнаті, де помер Собеслав, потім жила в ній і сама там померла. А потім виїхала й решта дітей. Великий князь Владислав звелів судовикам усе обдивитись та описати і все лишив так, як є. Я і Велькаун та Бавор, що їх дали мені, доглядаємо майно. Ліжко з ведмежим хутром ще досі стоїть у кімнаті, на ліжку лежить скринька, а в скриньці є червона коробочка з золотим хрестиком, якого князь давав тобі, коли посилав у Прагу. В тій кімнаті стоїть ще й великий хрест.

— Я дякую тобі, Бореше, — мовив Вітіко. — Оскільки ясновельможний князь Владислав послав тебе до мене як вірного слугу Собеслава, він шанує пам’ять про Собеслава і пробачить, що і я віддав йому шану й запитав спершу про те, що стосується Собеслава і Адельгайди. А тепер, Бореше, чого хоче від мене ясновельможний князь і чи ця звістка призначена тільки мені?

— Вона призначена не тільки тобі, — відповів Бореш.

— Тож дай я почую цю звістку серед своїх людей, — мовив Вітіко. Вдарив палицею по дзвону, а коли зайшов слуга, звелів йому: — Гульдрику, запроси Беду та моїх людей до зали, прийшла звістка від високого князя Владислава.

Слуга вийшов, і невдовзі до зали зайшли Беда і люди Вітіко. Вишикувались. Вітіко підвівся, Бореш і його люди теж підвелися. Бореш став перед Вітіко і сказав:

— Вітіко з дому Вітіко, вітаю тебе!

— Бореше, вітаю й тебе, яке твоє бажання? — запитав Вітіко.

— Я привіз вітання і послання від Владислава, ясновельможного князя Богемії і Моравії, — відповів Бореш.

— Тож перекажи нам вітання, послання і наказ ясновельможного князя, — мовив Вітіко.

— Ясновельможний князь Владислав, — почав розповідати Бореш, — передав через мене, Бореша, каштеляна замку Гости, тобі, Вітіко з дому Вітіко, і твоїй високій дружині, Берті фон Шауенберґ, найкраще вітання вам обом і побажання щастя на честь вашого шлюбу, прислав вам подарунок і просить прийняти його, як ви прийняли й інші подарунки. Ґертруда, ясновельможна княгиня Богемії і Моравії, дружина великого князя Владислава, також передала через мене, Бореша, каштеляна замку Гости, тобі, Вітіко з дому Вітіко, і твоїй високій дружині, Берті фон Шауенберґ, найкраще вітання вам обом і побажання щастя на честь вашого шлюбу, прислала вам подарунок і просить прийняти його.

Вітіко на те відповів:

— Борешу, каштеляне замку Гости, посланцю ясновельможного князя Владислава, я почув, що ти повідомив мені від імені ясновельможного князя і ясновельможної княгині. Годиться, щоб і моя дружина Берта фон Шауенберґ теж почула, що їй повідомляють ясновельможний князь і ясновельможна княгиня. Бедо і ще двоє людей, попросіть її, щоб вона прийшла до нас у залу.

Беда і двоє слуг вийшли з зали. Ті, хто лишався в ній, тепер мовчали.

Невдовзі відчинилися двостулкові двері й зайшла Берта в супроводі двох дам і двох дівчат. Слідом за ними ступали Беда і двоє слуг. Берта була в темно-синій оксамитовій сукні зі срібним поясом. Разом зі своїм почтом вона стала поряд із Вітіко.

— Берто, дружино моя, — заговорив він, — від ясновельможного князя Владислава прийшло послання тобі і мені, вислухай його.

Берта й далі стояла, а Бореш виступив наперед і мовив:

— Владислав, ясновельможний князь Богемії і Моравії, і Ґертруда, ясновельможна княгиня, його дружина, передали через мене, Бореша, каштеляна замку Гости, Вітіко з дому Вітіко і його високій дружині Берті фон Шауенберґ найкращі вітання і побажання щастя на честь шлюбу і прислали подарунок та просять прийняти його, як ви приймали й інші подарунки.

Проказавши, Бореш знову вклонився і відступив назад.

Беда повів Берту та її почет, щоб вони сіли. Тепер уже заговорив Вітіко:

— Я шанобливо приймаю вітання, і побажання щастя, і подарунок ясновельможного князя і ясновельможної княгині і переказую їм через тебе, Бореша, каштеляна замку Гости, смиренне спасибі і дякуватиму їм ще й у Празі.

Тепер і Берта підвелася зі свого місця:

— Я шанобливо приймаю вітання, і побажання щастя, і подарунок ясновельможного князя і ясновельможної княгині і переказую їм через тебе, Бореша, каштеляна замку Гости, смиренне спасибі.

Сказавши, Берта знову сіла на свій стілець. Знову озвався Вітіко:

— Якщо моїй дружині до вподоби, я б просив її разом зі мною скласти подяку в Празі.