Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Я дякую тобі, високий пане, — відповів Вітіко, — за твою доброту. Я був вірний князю Собеславу з обов'язку, тож і тобі я вірний з обов'язку. І тобі я вірний ще й з дружби, як ти вже давніше був казав і як сказав тепер знову, що ти мій друг, і так само як я всією душею — твій друг. Я ніколи не порушу ані вірності, ані дружби. Як ушанували мене інші твої подарунки, так ушановував мене й твій подарунок із замку Гости, а також чоловік, що привіз той подарунок.

Наступного дня Вітіко і його дружину Берту викликали до великого князя і княгині. Владислав і Ґертруда сиділи самі в пишних шатах на стільцях і запросили сісти і Вітіко та Берту. Тільки-но сівши, Вітіко підвівся, взяв Берту за руку, повів її до князя і княгині й мовив:

— Ясновельможний князю, ясновельможна княгине, жінка, яка стоїть перед вами, — донька Генріха фон Шауенберґа, що раніше був Генріхом фон Юґельбахом, і Вюльфгільти фон Дорнберґ. Звуть її Берта. Генріх — пан і шляхетний чоловік, Вюльфгільта — шляхетна пані, і Берта шляхетна завдяки їм обом. Вона не зганьбила своєї шляхетності, ставши в любові та вірності моєю дружиною, як і я в любові та вірності став її чоловіком. Ми визнаємо й високо цінуємо честь, яку ви надали нам сьогодні, дозволивши прийти.

— Вітіко, Берто, — мовив князь, — сядьте знову на ваші стільці.

Вітіко і Берта сіли, і князь говорив далі:

— Вітіко, ти вітав мене як чоловік і друг, а тепер я вітаю тебе як шлюбного чоловіка. Берто, я вітаю вас сьогодні як дружину Вітіко і дайте мені надію, що в майбутньому я матиму змогу вітати вас і як подругу.

— Я вітаю Вітіко як друга, — озвалася й княгиня, — вітаю його як вірного слугу князя і обох земель і вітаю його як шлюбного чоловіка. Я вітаю Берту фон Шауенберґ як дружину Вітіко і вітаю її як подругу. Та, що походить із такого роду, завжди буде гідна всякої дружби, і сама засвідчуватиме дружбу тому, хто гідний її.

— Ясновельможний князю, ясновельможна княгине, — озвався Вітіко, — я дякую всім серцем за вітання!

— Ясновельможний князю, — відповіла Берта, — я дякую за вітання, і тому, нехай навіть невідомому, хто є другом мого чоловіка, я теж буду подругою. Ясновельможна княгине, я дякую за вітання, і той, хто зробив так багато, як ви, той тішиться зачудуванням і пошаною, йому засвідчують дружбу і вважають за найвищу честь бути гідним його дружби.

— Берто, ти говориш рішуче, як і твій батько, — зауважила княгиня.

— Мій батько, висока пані, бачив вас ще на Віденському дворі й бачив вас у Празі, — сказала Берта.

— Ми знаємо Генріха фон Юґельбаха і Шауенберґа дуже добре, а я знаю його дуже давно, — мовив князь, — ми часто бували разом, коли я ще не сидів на цьому княжому престолі, та й згодом теж. Він був у мене в Празі, коли ти, Вітіко, перебував далеко від мене в своєму лісі. Я знаю Ґебгарта фон Юґельбаха, що тепер уже став Ґебгартом фон Штауфом, брата Генріха. Генріх — шляхетний пан, сильний, тямущий, обачливий і підприємливий, взірець лицаря. Рід Дорнберґів дуже шляхетний, могутній, добрий і багато разів був пов’язаний із родом Юґельбахів. Ґебгарт — вірний і почесний лицар, люди з Ашаха були шляхетні й добрі, а ваша, Берто, мати Бенедикта фон Ашах — дуже шляхетна жінка, добра, вірна й побожна. Старому монастирю Кремсмюнстер вона дала цінні дари і досі прихильно ставиться до нього.

— Ми просимо, щоб Бог благословив її за це, — мовила Берта.

— Він благословить, — мовив князь. — Ми обоє, я і княгиня Ґертруда, дуже зраділи, коли нам через превелебного єпископа Здика з Пассау дійшла звістка, що Вітіко думає про Берту фон Юґельбах, і ми бажали намаганням Вітіко найкращих успіхів і охоче сприяли б тим намаганням.

— Високий пане, ти сприяв їм, — сказав Вітіко. — Бертин батько казав мені, що я можу прийти по Берту, коли матиму дім, у якому зможе розквітнути моя троянда, і ти заснував цей дім. Але як превелебний єпископ Здик міг знати про мої думки?

— Він добре міг бачити твої думки на твоєму обличчі, — відповів князь.

— Що ж, це велике щастя, — мовив Вітіко, — що ти, високий пане, схвалюєш союз, який я уклав із Бертою, і що його схвалює ясновельможна княгиня. І ще більша радість і ще більша честь, що ви, ти і висока княгиня, дали подарунки на честь нашого союзу. Ясновельможний князю, ясновельможна княгине, я складаю найкращу й найвірнішу подяку за подарунки.

— Я шаную своїх батька-матір, — заговорила Берта, — та їхніх предків і вважаю, що вони неоціненні, і я дякую тобі, високий князю, за слова, які ти сказав про моїх родичів. Ясновельможний князю, ясновельможна княгине, я, як і мій чоловік, складаю найкращу й найвірнішу подяку за подарунки.