Адальберт Штіфтер - Вітіко

Вітіко попрощався, а наступного дня його загін вирушив із Праги на південь країни. Через п’ять днів після нього в дім Вітіко повернувся й Бенно.

Вітіко зібрав тепер у своєму домі всіх гостей, які були під час викопування першої лопати землі на будівництві замку, як колись і казав Любомир. Гості тепер пильно оглядали вже готовий дім, їх водили по всіх кімнатах. Якщо тоді справили учту просто неба, то тепер у просторій залі, і впорядкували все так, як колись порядкувала Вентіла коло свого чоловіка в Пржиці і як порядкували, бачила Берта, в замку родини Юґельбахів.

Потім Вітіко з Бертою їздили в різні частини Лісового краю. Були у Фримбурку, Митині, в хатах Дольні Вітавіце, у Горній Плані, у Звонковій та Рихнові. Берту всюди радісно зустрічали, люди бажали їй щастя і хвалили її красу. В Рихнові старий Флоріан сказав їй:

— Ще давно, коли я як провідник вів Вітіко через ліс і ми зупинилися на пам’ятному місці святого апостола Хоми, Вітіко сказав: тут має бути королівський замок, і я відповів йому: справді, тут може жити якийсь високий пан. А тепер на тому місці стоїть його замок. Хто б міг подумати про це і хто б міг подумати, що він приведе в свій замок як дружину шляхетну Берту з дому, який стоїть у лісі, де жили Матіас і Марґарита. Багато щастя, багато благословень на всі прийдешні часи!

— Дякую тобі, Флоріане, — відповіла Берта. — Приходь до нас у замок і поглянь, чи повинен там, власне, стояти королівський замок. Навіть якщо Марґарита і Матіас уже не живуть у лісі на Міхелі, ми все-таки часто буватимемо в лісовому домі нашого батька, і мені буде радісно знову бачити тебе в тому лісі, де я бачила тебе раніше.

— Висока пані, якщо ви кажете такі добрі слова, — мовив Флоріан, — я, звичайно, прийду у ваш замок. Я дуже часто стояв на місці святого Хоми, тож навіть якщо Марґарита і Матіас уже не живуть у лісі на березі Міхелю, бо в них тепер набагато краще життя, я вряди-годи ще добираюсь до лісу Трьох Сідал і буду заходити там до вашого високого батька і вашої високої матері, до вас і до Вітіко, якщо він буде там.

— Це було б дуже добре, — промовила Берта.

Вітіко і Берта провідували ще й панів і паній, які жили в Лісовому краї або поблизу від нього, а ті пани й панії й собі відвідували дім Вітіко. Старий Любомир зі своєю дружиною Болеславою і нечисленним почтом три дні гостював у замку, і Вітіко намагався відплатити йому гостинністю, з якою його самого приймали на жупній садибі в Дудлебах. Чоловіки довго розмовляли про справи країни і жупи, а жінки розповідали, як воно в них удома, і базікали про справи нового замку.

Коли це все минулося, Вітіко знову звернувся до справ, які вважав за потрібні у своїх маєтностях.

Перше ніж у країну прийшла осінь, у башті Ровна справили весілля Велислава і Дімут. У Лісовий край приїхало багато панів, лехів і друзів Велислава, а також їхніх дружин, доньок і синів, прибули й пани з Лісового краю та з його околиць, друзі й сусіди Ровна зі своїми родичами, і Вітіко та Берта, Вентіла, Гільтрут і Бенно в супроводі почту теж поїхали до Ровна. Велислав на весіллі був у блакитному оксамитовому вбранні, прикрашеному золотом і самоцвітами, Дімут вдягнута в білу оксамитову сукню, теж прикрашену золотом і самоцвітами, і накинула білу намітку. Ровно, його дружина та їхні родичі були в найпишніших лісових шатах, а гості вирядилися з пишнотою, характерною для їхніх місцевостей. Даниїл, старший священик Праги, з допомогою двох архієреїв із Праги, крім того, священиків з Фримбурка, Гореца, Митини, Плани уклав священний союз у церковці в башті Ровна. Як було під час приїзду Вітіко та Берти в ліс святого Хоми, так відбувалося й тепер під час приїзду в ліс Ровна. Всюди стояли прикрашені намети, хатинки, огорожі, халабуди, гості і народ розважалися. Весілля справляли шість днів. На сьомий день гості розпрощалися, і невдовзі по тому Велислав спорядив свій загін для поїздки до Праги. До його загону пристало чимало панів і паній із півночі країни. Ровно зі своїми родичами провів їх аж до Праги.

Потім у великий ліс на Верхній Влтаві прийшла осінь, а за нею й зима. В день Святого Різдва й на Новий рік провадили святкування, і саме тоді до Лісового краю дійшла звістка, що в Моравії діється щось недобре, князі збунтувалися проти великого князя.

Вітіко підготувався і зі своїм почтом швидко вибрався до Праги. Перед від'їздом Бенно сказав йому:

— Превелебний кардинал Ґвідо одного разу сказав мені: ліси ростуть повільно, але впевнено, коли мають сонце і вологість, і ще повільніше міняються настрої всього народу, але все-таки вони безперечно змінюються, коли сонце над ними світить із належного боку. Високий кардинал лагідний і сильний, і цілком міг би бути, як він казав, сонячним світлом.