Адальберт Штіфтер - Вітіко

Після відходу гостей із дому Вітіко минуло вже одинадцять днів, як по дорозі з Фримбурка через ліс до цього дому під’їхало п’ятеро вершників. Під’їхавши до замку, вершники подали сигнал ріжком, їм відповіли, і вони заїхали на подвір’я. Вони були в бахматому одязі, підперезані, один із них вів в’ючного коня. На подвір’ї вони спішилися, слуги Вітіко повели коней до стайні, а люди Гульдрика провели гостей у залу до Вітіко.

Вітіко пішов їм назустріч, а підступивши до того, хто видавався ватажком, бо ж мав срібний пояс, гукнув:

— Борешу, вірний воїне, що тебе я не бачив від чотирнадцятого дня місяця лютого 1140 року, коли помер добрий князь Собеслав!

— Вітіко, я вітаю тебе! — привітався Бореш. — Тієї сумної зими я посилав чоловіка в твій дім у Плані, що приніс тобі мою звістку, і послав тобі разом із листом, якого я написав, пояс князя Собеслава, який подарувала тобі велика княгиня Адельгайда, а сьогодні я сам приїхав у твій замок як посланець великого князя Владислава, щоб передати тобі новини від нього.

— І князь тебе обрав як посланця? — здивувався Вітіко.

— Так, — кивнув головою Бореш. — Князь сказав: Борешу, ти був вірним слугою Собеслава за його життя й під час смерті, ти піклувався про княгиню Адельгайду, аж поки вона через півроку від скорботи теж пішла за ним, поїдь до Вітіко, що любив мого дядька Собеслава і шанував його дружину Адельгайду, і принеси йому те, що я посилаю.

— А яку ти мав долю після тієї зими? — запитав Вітіко.

— Та ніякої я долі не мав, — відповів Бореш, — бо великий князь не терпів, щоб я був кимсь іншим, крім каштеляна фортеці Гости, і робив щось інше, крім зміцнення та охорони замку. Князь сказав, що я не повинен іти на війну, ворогом у якій є Владислав, син Собеслава, бо Собеслав помер під моєю опікою і я передав його тіло людям, які, пишно прикрасивши труну, перевезли його до святого Вишеградського замку.

— Тож сядьте в моєму бідному домі, — мовив Вітіко, — і не погребуйте моєю гостинністю.

Вітіко показав на стільці, які стояли коло гарного довгого букового столу, і приїжджі сіли, Вітіко теж сів до них і подав знак одному зі своїх слуг. Слуга пішов і повернувся з Гульдриком, позаду них ішло ще двоє слуг: один із хлібом, другий із сіллю. Слуги поставили хліб і сіль на стіл, і Вітіко припросив людей скуштувати. Кожен узяв собі дещо.

Гульдрик низько вклонився чоловікам і вийшов із зали. Трохи згодом він повернувся, і троє слуг за ним несли вино, пиріг і келихи, поставивши те все потім на стіл. А Вітіко звернувся до чоловіків:

— Оскільки ви, з’ївши хліба та солі, прийняли гостинність мого дому і вшанували мене, то поділіть зі мною вино та пиріг.

Гульдрик кивнув одному слузі, і той порізав пиріг, другий слуга наповнив шість келихів.

Кожен із п’ятьох чоловіків узяв собі келих і пив із нього. Потім кожен узяв шматок пирога і їв. Після цього й Вітіко випив зі свого келиха і взяв шматок пирога та їв.

— А тепер лишайтесь у моєму замку так довго, як вам до вподоби, — запросив він гостей.

— Ми лишимось так довго, як дозволяє наш час, — сказав Бореш, — бо ти приязно прийняв нас під своєю покрівлею.

— І ти всякчас жив у Гості? — запитав Вітіко.

— Я сидів там безвилазно, — відповів Бореш. — Тільки раз на рік я вибирався до Праги на день поминів, який князь Собеслав і княгиня Адельгайда визначили ще за свого життя. Там я молився на їхній могилі. Князь Владислав щоразу давав мені дозвіл.

— І багато людей приходило на помини? — запитав Вітіко.

— Багато, — відповів Бореш. — Усі священики Вишеградського замку, священики з Праги і обох передмість. Абати та інші чужі священики, старі лехи земель і навіть молоді, багато простолюду. Коли великий князь у Празі, він із княгинею теж бере участь у поминах, а як його немає, то тільки княгиня.

— Я думаю на наступний день поминів Собеслава і Адельгайди поїхати до Праги і взяти з собою свою дружину Берту, — мовив Вітіко.

— Якщо буде спокій і ти не будеш змушений піти на війну, — зауважив Бореш.

— Буде цілком спокійно, — кинув Вітіко.

— Князь збільшує число своїх воїнів, — взявся розповідати Бореш, — наказує, дбає про військовий припас і зміцнює свої замки.

— А замок Госта вже готовий? — запитав Вітіко.

— Ще не готовий, — відповів Бореш. — Укріплення зміцнили і подовжили. Сам великий князь кілька разів навідувався до замку й казав: лишайся, Бореше, в своєму гнізді і зміцнюй його. А тепер викликав мене до Праги і сказав, щоб я вибрав собі чотирьох чоловіків і поїхав до тебе. Я взяв собі чотирьох людей і тепер я тут.