Адальберт Штіфтер - Вітіко

У скриньці Берти яскріло намисто з золота й самоцвітів.

У скриньці Вітіко був бойовий обладунок із витончено виготовлених кілець і облямівкою з золота та самоцвітів.

Подарунки прийняли, висловили подяку й попросили Кривосуда доправити єпископу листи, які ще будуть написані.

Весілля після укладання шлюбу справляли сім днів. Кожного, хто приходив, частували, а в разі потреби обдаровували. Потім гості почали прощатися, зібралась і кавалькада для повернення в дім Вітіко.

Одного разу до Вітіко підступив якийсь чоловік і попросив:

— Дозвольте, шляхетний пане, подивитися замок, який ви збудували в лісі на горі, як і ви розглядали замок Шауенберґ, збудований тут. Я вам був напророчив щастя.

— Таж ти управитель, який показував мені будівництво замку Шауенберґ! — згадав Вітіко.

— Так, — відповів чоловік, — і я казав вам: щасливої вам дороги, молодий пане, і нехай ви досягнете своєї мети. І ви досягли цієї мети. Хто б тоді думав, що ви станете чоловіком нашої Берти! Тепер ви часто їздитимете до нас, а дехто з нас їздитиме до вас, можливо, і я побачу ваш замок.

— Тож приходь коли-небудь із дозволу свого пана до мене як гість, і я тобі покажу всі лісові краєвиди, які можна бачити з мого замку, як і ти показував мені краєвиди навколо цього замку на горі.

— Прийду, шляхетний пане, — проказав чоловік, — і бувайте здорові!

— Бувай здоровий! — попрощався Вітіко.

На дев'ятий день після шлюбу до дому Вітіко послали вервечку в'ючних коней із добром та майном.

На одинадцятий день процесія з молодятами вирушила з замку Шауенберґ. Там були Генріх, Верінгарт і Ґебгарт зі своїми почтами, Вюльфгільта та Берта зі своїми жінками та дівчатами, був священик із Шауенберґу, Вітіко зі своїми людьми, Вентіла та Гільтрут зі своїми жінками, був і Бенно. Крім того, поїхав і Кривосуд, бо Вітіко запросив його, поїхали пани та лицарі зі своїми почтами, запрошені як гості до дому Вітіко, тож вони приєдналися до процесії. Серед дівчат, які мали лишитися з Бертою, була Труда, а серед слуг — Вольф.

Понасходилось багато людей і милувались процесією. В Ашаху чекали кораблі Генріха. Їх розмалювали, застелили гарними тканинами, зверху майоріли барвисті прапорці. На тих кораблях процесія перетнула Дунай. Потім піднялася на пагорби і лісами та горами сунула до дому Вітіко. Доїхали пополудні наступного дня.

У домі Вітіко вже були гості: пани та лицарі, що в пишних шатах спустилися лісом униз, щоб супроводити процесію.

Під’їжджаючи до замку, чоловіки та жінки побачили дуже багато наметів під високими ялицями та буками в лісі та на зеленому лужку перед замком. То приїхали люди з Лісового краю та навколишніх місць, і криками бажали радості, щастя й благословення. Лунали дудки, ріжки, цимбали і скрипки, домішувались співи. Перед брамою замку спорудили арку з квітів, дівчата несли господині замку ще квіти й посипали шлях. Потім стояли всі слуги Вітіко, і дехто вигукував поширені в Лісовому краї весільні побажання. Стояли там і Гульдрик, і Мартин, і решта людей Вітіко. З вікон звисали гарні рушники, а між вікнами висіли гірлянди квітів. Процесія і ошатні гості, які зустріли її, заїхали в браму.

Надвечір приїхали ще й інші гості. В замку вже перебували старий Любомир, Ктибор і Немой, були Ровно, Діт, Озел, Вигонь, Герман, Вітислав і всі лісові пани, які були з Вітіко на війні, були Велислав, Одолен, Вецель, Каста, Звест, Юрик, Сезима, Здеслав, крім того, Мойслав і Радоста, сини Любомира, родичі Ровна, а з процесією приїхали старий лицар фон Кюренберґ, старий Генріх фон Офтерінґ, Утальрик фон Віллерінґе, Оттон фон Pope, Маркард фон Везен, Тьємо фон дер Ауе, молодий Генріх фон Офтерінґ, молодий лицар фон Кюренберґ, Мархард фон Гінтберґ, Ґебгарт фон Аббадесдорф, Еберґус фон Аланд, Верінгард фон Брун, Юборт фон Трибансвінхель, Вірікус фон Ґаден, а також молодий Гартунґ фон Ругенек, Вольфґанґ фон Ортау, Рудольф фон Берґгайм, Ганс фон Верте, Верінгарт фон Гохгайм і Генріх фон Рінек. Із чоловіками були й жінки та дівчата, васали та почти. З Лісового краю прибули священики з Фримбурка і Плани, судді й прийшли ті, хто під час війни був ватажком, а якщо ще хто-небудь приходив, його теж приймали як гостя. Чимало людей розмістилися в замку, чимало жило в наметах, частина народу в теплі ночі спала між деревами, частина вкладалася на луці поміж сірим камінням.

Уранці наступного дня відслужили врочисту церковну відправу просто неба. Потім Вітіко та Берта сіли під ялицями в гарні крісла, а гості, пани і панії, судді, ватажки та інші піддані Вітіко, а також люди з Лісового краю, чоловіки та жінки, підходили до них і бажали щастя, казали що-небудь, або дарували квіти та вінки. Потім гостей водили одне до одного, знайомили їх, щоб вони могли заприязнитись. Згодом поснідали, а після сніданку врочиста процесія в пишних шатах ходила по лісу в різні боки, а потім поверталася до замку вже іншими шляхами.