Адальберт Штіфтер - Вітіко

Трохи згодом привезли подарунки від Любомира, Діта, Ровна, Озела та інших лісових сусідів, там були прикраси, зброя, одяг і тварини.

Після цього Вітіко почав розсилати у відповідь свої подарунки. Потім їздив до сусідів, щоб провідати їх, і приймав їх у своєму замку, коли вони приходили до нього, та частував їх.

Після всіх цих візитів Вітіко впорядкував замкову службу. Гульдрик став управителем і дбав про гостей і все, чого вони потребують. Мартинові доручили нагляд за свійськими тваринами, і отак Вітіко призначив відповідальних за покої, одяг, зброю, корів, погреб і за все інше.

Будівничий Еппо лишавсь якийсь час у замку як гість, бо ще всюди були потрібні його поради. Згодом він поїхав до Праги.

Тітонька лишилася коло Вентіли в Лісовому краї, бо ж попросила про це Вітіко, а Бенно лишився в замку коло Вітіко і правив служби в замковій каплиці.

Упорядкувавши все в замку, Вітіко на своєму старому сивому коні, який умів добре пересуватись по лісу, поїхав в усі місця, де люди працювали на нього, і дививсь, які там успіхи.

У лісі в Дольні Вітавіце на березі Влтави Вітіко надумав випалювати деревне вугілля і приставив туди за управителя Матіаса, вугляра з Широкої гори, і від поставлених там куп здіймалися в повітря, як колись на Широкій горі, золотаві на світлі або синюваті в затінку стовпи диму. Матіасу збудували дерев’яний дім, крім того, для нього й робітників почали будувати кам’яний дім.

Інколи ввечері, як колись у кам’яниці в Плані або в хаті в Митині, до Вітіко в замок приходили люди, і він пригощав їх хлібом та сіллю, вони споживали, розмовляли з ним про всяку всячину, а він потім ще частував їх стравами і напоями, і гості вже в нічних сутінках поверталися лісом до Фримбурка або до Фридави, або до Каменного, або в Гейров, або на південь до хат Рихнова. Якщо люди приходили здалеку, Вітіко лишав їх на ніч.

Приходили ще й люди за порадою, приходили по допомогу, і Вітіко, коли міг, давав і те, і те.

Тим часом Вентіла, тітонька та жінки готували тканини, вбрання, коштовності та інші речі, потрібні для сватання Вітіко.

Як минуло два місяці, відколи Вітіко переїхав у свій замок, він послав свого васала Беду з почтом у замок Шауенберґ до Генріха фон Шауенберґа, щоб запитати, чи Генріх фон Шауенберґ і Вюльфгільта фон Дорнберґ, його дружина, будуть ласкаві прийняти сватів Вітіко і який день вони визначають для цього.

Беда повернувся й повідомив, що Генріх фон Шауенберґ і Вюльфгільта фон Дорнберґ, його дружина, будуть ласкаві прийняти сватів Вітіко і визначають для цього двадцятий день після дня запиту.

Вітіко дібрав людей для сватання й роздав їм одяг, прикраси і зброю.

Уранці за три дні до сватання Бенно відправив молебень у замковій каплиці в домі Вітіко, потім Вентіла благословила сина, тітонька в церкві вклякла перед Спасителем і молилася за Вітіко, а Вітіко і Бенно сіли верхи на коней, а з ними ще тридцять чоловік, а потім ще семеро інших чоловіків, які наглядали за в'ючними конями, що везли вантажі. Процесія вийшла з брами замку Вітіко. Всі були у військових обладунках.

Процесія пішла через ліс до Айґена, а від Айґена того самого дня до судового округу Фельден. Наступного дня Вітіко вийшов на пагорби над Дунаєм, на човнах перетнув річку й зайшов у місто Ефердінґен. Там він зупинився в заїзді й переночував.

Наступного дня, коли почет Вітіко вишикувався перед заїздом, коло нього зібралося дуже багато людей, які скупчились і дивилися на чужинців. Ті чужинці були в дорогих шатах, на яких вилискували срібло, золото й самоцвіти. Вони мали круглі шапки, на кожній шапці був самоцвіт, а від самоцвіту здіймалася вгору біла пряма пір'їна. Коні мали червоні, оздоблені сріблом вузди і червоні попони. Двоє шляхетних слуг тримало двох коней без вершників. Один кінь мав гарну злотаво-гніду масть, світло-зелену вузду з оксамиту з золотом і червоними самоцвітами і таку саму світло-зелену попону. Другий кінь був темно-сірий, мав білу вузду, прикрашену золотом, і таку саму попону, крім того, срібні попруги. Позаду всіх людей і коней стояли в’ючні тварини, навантажені різними клунками, коло них стояли вершники, які поганяли їх.

Люди чекали якийсь час, і аж потім вийшли два вершники, що мали сідати на двох прикрашених коней. Вітіко був у світло-зеленому лицарському вбранні з оксамиту, золота і шляхетних самоцвітів. На голові він мав таку саму шапку, а на ній із червоних самоцвітів була викладена темна лісова троянда, з тієї троянди здіймалася вгору коротка біла пір’їна. Вітіко мав русяві кучері, сині очі, ніжні щоки й золотаву борідку. Бенно був у темній священицькій сутані, поверх неї звисав золотий хрестик. Він мав сиве волосся, сині очі й сиву бороду. Обидва вершники сіли на коней, слуги, що тримали їх, теж сіли на своїх, і процесія рушила.