Адальберт Штіфтер - Вітіко

З-під арки брами Вітіко виїхав на подвір’я. Мати, тітонька і всі жінки йшли за ним, крім того, Бенно і священики з Плани і Фримбурка, далі йшли люди Вітіко, жінки та воїни, а потім ще так багато людей, скільки могло вміститись на подвір’ї. Там жінки зійшли з паланкінів, а чоловіки спішилися. Вітіко повів матір сходами вгору до замкової каплиці. Решта людей пішла за ними. В каплиці Бенно одягнув сутану й став благословляти. Потім усі тихо проказали молитву. Після цього Вітіко з матір’ю і своїм почтом пішов у залу. Там він зупинився, нахилився до материної руки й поцілував її, натомість мати обома руками обняла його за шию й поцілувала в чоло. Вітіко повів її до пишно прикрашеного крісла. Мати сіла, Вітіко сів поряд із нею, посідали й священики, Бенно та інші люди. Тепер Гульдрик приніс хліб та сіль і подав кожному, хто був у залі, і кожен куштував їх.

Після цього частування Вітіко підвівся й заговорив:

— Люди, що належите мені, і друзі, які прийшли, я дякую вам. Еппо, Матіас, Урбан та люди, які служать їм, покажуть вам, як усе опоряджене.

Потім Вітіко повів матір та її жінок у їхні кімнати. В матері на очах бриніли сльози.

Після цього він повів тітоньку Гільтрут у призначені їй кімнати, і вона від сліз не могла й говорити.

Згодом Вітіко повів Бенно в його кімнати, а потім пішов у свою кімнату. Там він повісив щит із червоною трояндою під образом Спасителя. Після цього пішов у залу, а з зали — на балкон. Унизу двадцять чоловік роздавали людям хліб і сіль. Люди брали, а помітивши Вітіко, вітали його. Він дякував їм помахом руки.

Чимало робітників збивали з неструганих дощок столи та лави. З лісового затінку викотили бочки з напоями, розпалили численні багаття й готували на них страви.

Коли настав час обіду, Вітіко поїв з усіма, хто сидів на лавах за столами, на камінні або в траві, або стояв, і все, що було, поділили геть на всіх.

Коли обід скінчився і люди порозходились, Гульдрик, що був між ними, говорив:

— Пророцтва справджуються, нині Вітіко зробив початок, а потім збудує золотий замок, що постане колись на землі, бо поки що його ніде немає на землі, і мої нащадки побачать його.

— Та ти й дружини ще не маєш! — викрикнув скрипаль Том Йоганнес.

— Якщо дослухатись до пророцтв, навіть я ще матиму дружину і нащадків, — мовив Гульдрик.

— Якщо дослухатись до пророцтв, то і я оцим гаком замість руки ще гратиму на князевій скрипці найгарніші мелодії!

— Якщо так кажуть пророцтва, то гратимеш, — запевнив його Гульдрик.

— Це Вітіко пророчив, — пояснив Том Йоганнес.

— Якщо Вітіко вміє порочити, ти гратимеш, — знову запевнив Гульдрик.

— Ще побачимо, як воно буде, — кинув Том Йоганнес.

— Авжеж, — погодився Гульдрик.

До Вітіко, коли він ще сидів за столом, підійшло багато дівчат. Подали йому вінок із лісових квітів та листя, а ще й букет. Одна дівчина дала йому п’ятипелюсткову темно-червону дику троянду.

— Троянди ще не цвітуть, — здивувався Вітіко.

— Ще не цвітуть, — кивнула дівчина, — але ми зробили її з оксамиту та шовку.

— Яка гарна! — похвалив Вітіко.

— Якби входини відбувалися тоді, коли цвітуть троянди, ми б тобі дали як твій знак справжню троянду, — сказала одна дівчина, — а тим часом зробили цю, бо троянди довго цвітуть і повинні давати щастя.

— Ця троянда цвістиме довго, — проказав Вітіко, — навіть якщо її барви вицвітуть. Я берегтиму її і згадаю тебе, Марґарито, коли й ти справлятимеш якесь свято.

Дівчина нічого не відказала.

Вітіко милувався дикою трояндою і дививсь на квіти вінка і букета. Потім дав усе матері, щоб милувалась вона. Мати подивилась на вінок, букет, дику троянду, похвалила тонку роботу і чудовий добір та впорядкованість лісових квітів у букеті. Потім віддала подарунки Вітіко. Він подякував дівчатам і дав подарунки Якобу, щоб той заніс їх у замок. Дівчата попрощалися й відійшли від столу Вітіко.

Коваль із Плани, тесля Давид, муляр Пауль Йоахим, каменотес Еліас підступили тепер до Вітіко й висловили побажання, які згідно зі звичаєм кажуть господарю на входинах, і Вітіко та інші люди давали належні за таких обставин відповіді.

Потім усі встали з-за столів. Вітіко пішов поміж людей і розмовляв із багатьма чоловіками, жінками, юнаками і дівчатами, ба навіть із дітьми.

Мати Вітіко теж пішла поміж людей і розмовляла з ними. Багато їх, надто жінки та дівчата, тиснулося до неї.

Тітонька Гільтрут розмовляла з кожним, до кого підходила, і розповідала про дитинство Вітіко.