Адальберт Штіфтер - Вітіко

Згодом Вітіко запитав решту нових людей, чи мають вони якісь зауваги до розподілу і чи хоче хтось висловити своє бажання.

Люди були задоволені розподілом, лише кілька чоловік захотіли обміну або змін. Вітіко задовольнив їхні бажання, тож на цьому розподіл і скінчився.

Трохи пізніше провадили навчання, як і в усі попередні дні, відколи збудували табір.

Пополудні Вітіко розмовляв із багатьма посланцями, а потім із Зіфрідом, Авґустином, Урбаном і тридцятьма воїнами виїхав із табору. Його не було три години, потім він повернувся з усім своїм загоном.

Військо Владислава дев’ять днів перебувало в спорудженому таборі. Протягом тих днів надійшли додаткові підкріплення, тож військо стало численнішим, прибули й ті, хто жив у далеких закутках країни. Крім того, й далі провадили різноманітні готування, зокрема виготовляли метальні пристрої, придатні для війни на відкритій місцевості, і знаряддя, потрібні для облоги. Владислав приймав і посилав вісників і намагався докладно вивчити навколишню місцевість: гори, долини, ущелини, поля та рівнини. В разі потреби проводирів збирали на ради, де розповідали про ситуацію і називали заходи, яких треба вжити.

Вороги теж намагалися зміцнити своє військо, вдаючись до всіх засобів, займали вигідні точки на місцевості, щоб мати кращі позиції перед битвою. Проте, за всіма ознаками, не планували нападати, а хотіли, щоб військо князя рушило на них або, якщо не рушить, унаслідок затягування часу було доведене до браку харчів або іншого лиха, яке при такому великому скупченні людей, зібраних в одному місці, годі було не брати до уваги.

Вітіко тим часом навчав своїх людей, намагався підтримувати всіх у добрій формі, а коли на раді ухвалювали якісь заходи, він знову радився з Ровно, Вигонем та іншими про те, як вони мають виконувати свою частку завдань. Після своєї першої поїздки з людьми за межі табору Вітіко робив такі прогулянки дедалі частіше, докладно вивчаючи всі околиці.

Отже, все свідчило про те, що невдовзі мало вирішитись питання, хто — Владислав чи Конрад — правитиме в Богемії і Моравії.

На раді у Владислава вирішили, що слід вирушати проти ворога. Після цієї ухвали розповіли про план майбутньої битви і визначили її день.

Уранці того дня військо стояло в бойовому порядку, вже поділене для руху вперед. Вороги також вишикувались і чекали нападу. Військо Владислава рушило вперед.

Перше ніж сонце подолало четверту частину свого небесного шляху, військо вже напало на ворогів. Якщо на горі Високій морави були змушені йти вгору на височину проти воїнів Владислава, тепер воїни Владислава були змушені підніматись угору і пологими, і крутими ділянками, щоб дійти до ворога.

Вітіко в шкіряному обладунку був посередині своїх людей. Ще до початку битви він зупинився на мить і звернувся до своїх воїнів:

— Тепер, мої любі друзі й бойові побратими, нам припало важливе завдання. Нам його визначили на раді проводирів, проводирі розповіли про нього своїм ватажкам, а ті — вже вам. Ми виконаємо це завдання. А тепер несхитно зберігайте єдність лав в усіх пересуваннях, немов коріння дерев, яке міцно тримається ґрунту. Найменша помилка може обернутись тяжким лихом, і тоді нам доведеться червоніти від сорому перед кожним кущем нашого лісу. Помоліться Богові, а потім рушайте в битву за правду.

Воїни не сказали ані слова. Вітіко спішився і став навколішки, геть усі люди теж стали навколішки і якийсь час молилися.

Вороги стояли на певній відстані на верхньому краю луки, що полого піднімалась угору, придивлялися до молитви, але не ворушилися й чекали битви. Праворуч від лісових людей збоку від луки пролягала ущелина, завдяки якій позиції ворога перебували в безпеці.

Лісові люди підвелися після молитви, Вітіко сів верхи, і всі, кінні та піші, рушили на ворога.

Ворожі загони, які стояли навпроти Вітіко, мали на своєму правому фланзі пласку височину. Перед тією височиною вороги розступилися, і там можна було побачити катапульти, майже такі самі, як під час облоги міст. Із тих катапульт у напасників метали каміння, залізо, дерево і все інше, що можна було жбурнути. Надто вороги поціляли в середню частину війська, де був князь Владислав.

Лісові люди дійшли до ворогів, і почався бій. Спершу стрілами та дротиками, потім ратищами і списами. Вороги стояли непохитно. Лісові люди стали подаватися назад. Немов людині, що обережно задкує, вони відступали крок за кроком, усякчас боронячись списами, і так тісно зімкнули свої лави, що жоден ворог чи то спис не могли пробитись. Та й Болеміл по ліву руку від лісових людей почав відступати, а ліворуч від нього ще й інші підрозділи, та й князь, одне слово, всі. Вороги напирали. Лісові люди, опинившись на нижньому краї луки, з якого починали наступ, раптом почали тікати праворуч, просто вбік від бойовища. Вороги не переслідували їх, бо ж там був Болеміл, а повернулись проти нього й підтримували загони, які вже воювали з ним. Владислав звелів послати підмогу Болемілу. Саме там і точилася найзапекліша битва.